Максим Подорожній

четвер, 26 жовтня 2023 р.

Перелік дописів

Маю плани після війни створити іншу сторінку, а поки додавати окремі актуальні розповіді про біг сюди.

2023 жовтень - Нічний Чорногірський Марафон

2023 жовтень - Стара Гута. Синьогора

2023 квітень - Вижниця. Гуцул трейл

2022 грудень - Брюховицький ліс. Трейл Святого Миколая
2022 листопад - Житомирські Вертикалі
2022 жовтень - Карпати. Синьогора

Нижче можна побачити перелік моїх старих оповідей про мандри. З того часу було чимало цікавого. Але про подорожі я нічого не писав, а про копаний м'яч писав у рамках проєкту Копанкомандри.

суботу, 14 жовтня 2023 р.

Нічний Чорногірський Марафон. Осінь – 2023. Medium – 56 км.

Нічний Чорногірський Марафон. Осінь – 2023. Medium – 56 км.

Без перебільшення культовий гірський забіг. Опівнічний старт у Квасах, підкорення семи найвищих українських гір та фініш у Дземброні. Життя нині мінливе й спонукає хапатися за кожну можливість. Обережний раціоналіст в мені відкладав нічний забіг на літо наступного року. Але щойно відкрилась реєстрація на цьогорічний осінній НіЧМ, я не вагаючись застрибнув у пригоду! Дистанція Light мене не зацікавила, адже не включала усі двотисячники та й фінішувати довелося би одразу після сходу сонця пропускаючи красу ранкових гір. Врешті решт і відстань бездоганна для наступного кроку після 50 км Синьогори.

Від моменту реєстрації до дня старту в своїх думках я пройшов шлях від «це божевілля!» до обґрунтованої впевненості в собі та бачення того як долатиму маршрут. Цьому посприяв добре відомий чорногірський чугайстер, котрий розставляючи розмітки на маршруті, попутно домовився з небесною канцелярією про добру погоду для бігунів. Достатньо тепло та без опадів із туманом на хребті – прекрасно.

45 учасників на моїй дистанції та 16 на коротшій. Зі старту одразу потупотіли вгору на Петрос. Всі рухалися вервечкою, що потроху розтягувалася. З часом ліхтарики найспритніших бігунів стали майоріти вище, наче десь у небі. Але що більше висоти ми набирали, то густішим ставав туман, аж поки видімість не стала сягати метрів п’яти. Ця містична атмосфера спершу насторожувала, але згодом почала чарувати. На Петросі опинився о пів на третю ночі. Дізнався про це із таблички, яка раптом виринула з туману. Отож на однойменне пиво від «Ципи» я вже напрацював, хе-хе. Спуск з Петроса був різким та досить технічним. Далі якась ділянка, якої я не дуже й пам’ятаю. Біг став настільки природнім станом для мене, що мозок згідно свого біоритму все одно намагався подрімати. Отак на автопілоті дістався першого КП на 19 кілометрі. Оливки, огірочки, консервовані ананаси, оновлення ізотоніку і гайда далі на Говерлу!

Чи десь тут, чи ще раніше почався сильний вітер. Ба ні, вітрюган! Напрямок був постійний – з правого боку під прямим кутом. Це не заважало бігти, але тріпало одяг, підбивало палички та дещо втомлювало морально. Добре, що моя простенька куртка з Декатлону впоралася із захистом від стихії. Вітер не вщухав взагалі, від нього можна було лише ненадовго сховатися, коли стежка відводила на не підвітряний бік. Час від часу я чув голоси. Спочатку здавалося, що це хтось із бігунів позаду мене. Але я озирався й нікого не бачив, отже це був вітер. Чи то він сам їх творив, чи приносив чиїсь розмови здалеку, чи це був шепіт гірських духів. В будь-якому разі мені було цікаво і аж ніяк не моторошно. Я почувався своїм у цьому чарівному світі.

Підйом на Говерлу досить широкий і без чіткої стежки. Світловідбиваючу розмітку крізь туман я бачив не часто. Орієнтувався то за статичною гірською (біла фарба на камінні), то просто за відчуттями. Врешті решт, якщо просто рухати вгору, то так чи інакше потрапиш на Говерлу. Разом із двома іншими бігунами підкорюємо вищу точку України. Так, краєвидів звісно ніяких, але відчуття неординарності подорожі багато вартує. Побувати на Петросі та Говерлі вночі та ніц навколо не побачити – оце забава!

Через надмірне використання дальнього світла ліхтарик перейшов в режим збереження енергії. На технічній ділянці із слабким освітленням я дещо сповільнився. Мав другий акумулятор, але міняти його на відкритій ділянці проти потужного вітрюгану не хотів, тому зробив технічну зупинку лише коли опинився на тихій стежці. Але навіть із відновленим світлом трохи збився зі шляху, додатково пробивши вершину Під Ребрами, тому прибіг до наступного КП із іншого боку. Хвилинку відпочив від вітру у наметі, випив чаю та дізнався, що йду на місці вище середнього – непогано!

Була шоста ранку. Шість годин бігу вночі! Я гадав, що вони тягнутимуться нескінченно довго, але натомість пролетіли наче кілька годин. Подальший шлях пролягав Чорногірським хребтом з незначними перепадами висоти та подальшим збиранням решти двотисячників.

Трохи відбіг з КП, та почалося диво. Спершу мені здалося, що хтось позаду й здалеку світить потужним ліхтарем. Простір на обидва боки від мене почав змінюватися. Я неначе біг високим мисом, а навколо мене розливався океан, з безодні якого пробивалося блакитне світло. Поволі й поволі його ставало все більше. Я чарувався, радів та навіть щось вигукував, вітаючи довгоочікуваний ранок! Ці миті, ці відчуття неможливо сповна передати словами. В оточенні туману та цієї блакиті гірського світанку забіг на Гутен Томнатик. На цій вершині океан оточив мене вже із трьох боків, наче я добіг до краю мису. О сьомій ранку вимкнув ліхтарик та поринув у наступний розділ пригоди. Розпочався другий забіг, зовсім не такий, як попередній нічний.

Вітрюган гнав туман у одному напрямку то великими хмарами, то меншим клапотями. Видимість стала суттєво кращою, але постійно змінювалась. Сонце вийшло з-за обрію та крізь туман залило весь простір м’яким золотим світлом.

Як можна бігти сім, вісім, десять чи більше годин? Та ніяк, так довго бігти просто не стане сил. А що як пливти чарівним світом, який живить тебе своєю енергією? Я не стежив за відстанню і не завжди знав котра година. Часу та відстані тут не було, вони йшли паралельним світом.

Все це красиво, але врешті решт я земна істота, а не дух гір, тому з наближенням Попа Івана почав таки відчувати втому. Але це відчуття прийшло саме тоді, коли треба. Все ж до фінішу лишалося не так і багато. Піп Іван – то мій знайомий з весни. Отож він по-дружньому з мене кепкував, то показуючись з туману, то зникаючи, коли я наближався. Цю вершину важко з чимось сплутати, адже на ній знаходиться досить масштабна будова колишньої обсерваторії. Але я плутав чи не кожну велику кам’яна брилу з нею. Надто сильно хотів нарешті дістатися верху. Це не могло тривати вічно, отож я таки отримав свою винагороду з чаю та «Кока-Коли» на останньому пункті харчування.

Гутин Томнатик та Піп Іван – дві вершини, на які бігуни сходили та спускалися однією стежкою. Це дозволяло зрозуміти відставання та відрив від інших бігунів. Я не мав реальних шансів покращити свою позицію, але міг втратити, якби переслідувачі добре прискорилися. Хоча весь забіг проходив із насолодою від гір, але з наближенням фінішу наростала втома, тому спортивна конкуренція – це те, на що перемикаєшся, аби мотивувати себе на останніх кілометрах. Подальший маршрут був мені знайомим із весняного забігу, щоправда різниця в порах року та напрямку бігу все одно додавала цікавинки. Спуск зі Смотрича до полонини був стрімким, кам’яним, з корінням дерев, коліна від того починали стогнати, але вищезгадана спортивна мотивація та ейфорія від пройденого шляху рухала мене вперед. Вітаючись з ранковими туристами добігаю донизу в село Дземброня. Я гадав, що до фінішу лишалося зовсім трішечки, але останні 4 кілометри ґрунтовкою здалися вічністю. Фініш у кемпі «Білий Слон». Все. Між стартом у Квасах та фінішем неначе минуло окреме життя.

ПС. Замість того, аби бути розбитим від безсонної ночі та втоми я почувався достатньо добре. Двічі сходив до сауни, подрімав менше години, поїв, випив «Петросу» та ліг спати за звичайним розкладом. Нічого надзвичайного зі мною не сталося. Втома в ногах була не такою сильною, як після Синьогори. Наступного дня був трохи сонним, ото й усе. Чи це я не випадково вскочив до ультрабігу, чи не така вже й складна ця нічна Чорногора – час покаже. Але я досі завмираю із загадковою посмішкою, коли з пам’яті виринає нічний туман, передсвітанкове небо, золоті схили Чорногори та всі її двотисячники: Петрос, Говерла, Ребра, Гутин Томнатик, Бребенескул та Піп Іван.

ПС2. Подяка волонтерам за підтримку на КП та організаторам за вищий рівень проведення забігу!

Відстань: 56 км

Набір висоти: 3240 м

Час: 11:39

Місце: 19/45 (загальне), 16/36 (чоловіки)

Фото: Черевайко Іван

суботу, 30 вересня 2023 р.

Синьогора - 2023, 50 км.

Очікування та передбачення стосовно забігу зазвичай розбиваються об реальність. Успішність подолання таких дистанцій складається з купи чинників. Передбачити вплив кожного із них неможливо, але бути готовим до усього - ключ до успіху. Тренування, одяг, сон, їжа та пиття, взуття, досвід, настрій, погода, покриття траси, розмітка, набір висоти та відстань - усе важливо. Відповідно розписувати все це немає жодного сенсу, бо є лише забіг, який покаже що стане поперек, а що уздовж.

Зазвичай я селюся якомога ближче до старту та прибуваю за день до забігу. Але особливість Синьогори в тому, що проводиться вона в карпатській глухомані коло колишньої президентської резиденції. Туризм сюди лиш починає прокрадатися, тому приватного житла вкрай мало, а однойменний готель вирізняється сумнівними відгуками та низьким рівнем обслуговування. Тож цього разу моєю базою став Івано-Франківськ.

Зі сном у мене все вийшло протилежно до плану: в останню до виїзду ніч у Києві я геть не виспався, у плацкарті спав чудово, у готелі мало і так собі. Підйом о 5:30, трансфер о 6:15 і близько двох годин очікування старту в холі готелю (на вулиці було ще досить зимно - сонце ще не встигло прогріти ранок).

Дистанцій було п'ять: 72 км, 50,5 км, 34,9 км, 24,5 км, 9 км, та ще дитячий забіг на 3 км. Після марафону на Карпатії та загальних 62 кілометрів на триденці в Буковелі я послідовно обрав половинку сотні, яка мала стати моїм першим ультразабігом.ю та і просто найдовшим забігом з усіх.

Погода чудова - чистесеньке небо. Це точно Карпати на межі вересня та жовтня? Хоч о дев'ятій ранку ще було прохолодно, але вдягаюся легко, на перспективу теплого дня.

На мій старт вийшло 83 учасники. Вибігли селом до природи та поперли вгору. Невисока гора Полецька зустріла горганським камінням. Це великі та середні брили з гострими краями та зеленкуватим відтінком. Трапляються бігуни, які впевнено по них літають. Я вже трохи маю досвіду, тому рухаюсь відносно впевнено, але і не достатньо швидко. Загалом у мене від початку увімкнувся режим економії енергії та збереження ніг. Немає сенсу змагатися з іншими, якщо в кінці дистанції ноги відмовляться бігти й доведеться повзти, пропускають мудріших та витраваліших колег (гіркий досвід Карпатії). Я знав про цю стратегію ще до найперших змагань, але ж на ділі не так і просто навчитися стримуватись та забивати на гордість та азарт. Та сзоже, що я нарешті вловив цю хвилю.

Отож невдовзі після того каміння почалося сходження на Ігровець. Набір висоти суттєвий, але не різкий: траверс та серпантин. Ігровець - це вершина, але зрозуміти де вона знаходиться непросто. По суті це широкий хребет без значних перепадів. Краєвиди гарні, адже видимість відмінна. Подолавши якусь частину цієї висоти йду на спуск. Такий же приємний, як і підйом - стежка камінням та між каміння. Згодом воно закінчується і я, перетнувши кілька струмочків, дістаюся до першого КП.

Відступ стосовно бродів. Я вже розповідав про них після Гуцула. Немає сенсу вишукувати камінці для переходу струмка із сухими ногами. По-перше це травматично, адже можна легко послизнутися. По-друге наступний брід все одно буде ширшим і від мокрих ніг нікуди не подінешся. А по-третє, навіть змочені у крижаній воді кросівки все одно скоро висихають від тепла працюючих на повну ніг. Отож для мене брід - то забава. Двічі я взагалі спинявся у найглибшому місці та ляпав водою на гомілки, за що вони були дуже вдячні.

Назад до КП. Позаду 25 км, ноги починають гудіти від втоми. Не кваплюся, адже 5 хвилин на 9-годинному забігові погоди не зроблять, а відпочинок зробить. Поповнив запаси ізотоніка та регідроніка (розчинив по одній шипучій таблетці на флягу), поживився яблучком, помаранчем, помідором, солоним огірочком, салом...мми, смакота. Але усього по шматочку. Також закинув ібупрофену, адже голова наче як хотіла почати мігренити. Забіжу наперед, але відзначу, що це я вперше взяв із собою ізо та регідронік. Сьорбав їх від старту і до 40-ого кілометру, й вони живили моє тіло мінералами та усілякими іншими речовинами, які випалювалися від навантаження.

Відбігши трішечки від КП, потрапляю до симпатичного водоспаду. І через те, що досі щось на собі поправляю, втрачаю пильність та ледве не падаю на мокрому камінні. Мені мало - за десять метрів в тому ж дусі все таки падаю на бік та забиваю руку. Боляче, але згодом згасає та на щастя не заважає працювати палицями. Трейловий, а особливо гірський біг потребує уваги до кожного кроку...

Після того із ще пульсуючою від болю рукою долаю довгий брід через Бистрицю Солотвинську. Це вже не струмок, а добра річка. Течія сильна, тож мід берегами перекинуто поміжну мотузку. Забава! Ще разочок послизаюсь на камінні та пірнаю в гущавину. Хоч попереду ще половина дистанції, але дві третини набору висоти лишилися позаду!

Різноманіття стежок притаманне Карпатам: трохи асфальту в селі, розпанахані лісовозами ґрунтовки (колія, багнюка), лісові дороги, котрими майже не їздять (сухі, кам'янисті), стежки витоптані та стежки прорубані у хащах суто для забігу, вже згадане каміння та броди й усілякі перехідні ділянки між усім оцим.

Повертаюсь асфальтом майже до місця старту - маршрут проходить з іншого боку готелю та знов пірнає до лісу. Звідси й до фінішу - знайома мені ділянка, яку я бігав торік. Оскільки то був мій перший гірський забіг, то я її добре запам'ятав. Тут вже без краєвидів чи бродів. Підйом лісом, і далі довгий спуск дорогою до Манявського водоспаду із наступним КП. М'язи працюють, голова теж, йду впевнено попри те скільки вже подолав. Останнім часом я став забиватися вже на 20-ому кілометрі у Голосіївському лісі, але тут і на тридцятому, і далі до сорокового м'язи працюють, втоми сильної немає і розум ясний. То що, це я раптово перевтілився в ультрабігуна, чи це так працює мотивація, чи погода сприяє, чи ізотонік, чи...? Ключ до відповіді на початку розповіді - усе разом, у невідомий пропорції, але з неабиякою вагою кожного з чинників.

До речі, вперше взяв на забіг щось для шлунку, а саме біле вугілля. І воно стало у нагоді, щоправда не мені. Поділився з хлопчиною, який зупинився обабіч та нарікав на отруєння. Сподіваюсь, що йому допомогло, але мені не відомо чи він фінішував. Загалом спілкування на дистанції та турбота один про одного - це невід'ємна складова таких пригод. Все таки часто не обходиться без ситуацій із серйозними травмами. Наприклад, на коротшій дистанції один з лідерів налетів на гілку та пробив нею гомілку... На Буко трейлі від спеки та браку води траплялися сонячні удари. Ну а судоми, розтягнення, вивихи та подерті коліна - про це годі й згадувати.

Отож 40 кілометрів та другий КП. Тут менше жую, набираю води вже без допоміжних шипучок та рушаю повз Манявський водоспад на останній довгий підйом. Починається зі створених природою сходинок різко угору понад водоспад, продовжується густими кущами та переходить у нудну дорогу, далі ще трохи кущами і гайда униз ще однією кам'янистою ґрунтовкою до лісу, і вже до кінця дистанції лісовою стежкою. Я ще маю сили, тож можна вже забути про стратегію та піддатися спортивному азарту. Жену тією стежкою наче шалений та навіть обганяю інших бігунів. Зловив точнісенько такий кураж, як і рік тому на цій же ділянці! Звідки ті сили, це ж 50 км?! Хоча я вже спробував пояснити. На фінішній прямій багато людей, усі плескають та вітають. Згодом і привітання від близьких у повідомленнях. Я радію. Я не просто зробив це, я зробив це легко! Ласкаво просимо до світу ультрабігу. Далі більше.

Грибна юшка, гуцульське пиво, душ, виноград від місцевого чоловіка на Субару та зворотній трансфер до Франика. Кінець.

Листя й гілки обсипаються, та стовбур лиш міцнішає.

Відстань: 50.75 км

Набір висоти: 2890 м

Час: 9:30:17.

Місце: 39/83 (загальне), 33/63 (чоловіки).

Види Ігровця:

Максим Подорожній

четвер, 26 жовтня 2023 р.

Перелік дописів

суботу, 14 жовтня 2023 р.

Нічний Чорногірський Марафон. Осінь – 2023. Medium – 56 км.

суботу, 30 вересня 2023 р.

Перелік дописів

Архів

Прихильники

четвер, 26 жовтня 2023 р.

Перелік дописів

суботу, 14 жовтня 2023 р.

Нічний Чорногірський Марафон. Осінь – 2023. Medium – 56 км.

суботу, 30 вересня 2023 р.

Перелік дописів

Архів

Прихильники

четвер, 26 жовтня 2023 р.

суботу, 14 жовтня 2023 р.

суботу, 30 вересня 2023 р.