Житомирські Вертикалі - 2022 (26 км)
Житомирські Вертикалі – відомий трейловий забіг, що проводиться на крутих берегах річки Тетерів у Житомирі. Про його проведення було оголошено майже одразу після Синьогори, і звісно ж я одразу на нього зареєструвався. На жаль, моя підготовка до забігу постраждала через перенавантаження колін внаслідок надмірно насиченого кінця жовтня. Я випробовував свої максимальні можливості і можна сказати догрався. Хоч і без травм, але все ж коліна потребували відпочинку, тому перед Житомиром я лише раз пробіг середню відстань у 14 км, решта ж забігів була в обережному режимі на відстані до десяти кілометрів. Також взяв паузу у вправах для зміцнення ніг. Менше з тим, відчував, що за рахунок попередньої підготовки та накопичених сил з Вертикалями я мав упоратись.
Житомир хоч і недалеко від Києва, але рано вставати, їхати зимовими автошляхами та втомлюватися ніжки натисканням педалей я звісно ж не бажав, хоча більшість столичних учасників робила саме так. Отож я прибув до Житомира заздалегідь та заселився до затишного готельчику. Київ досі відчував на собі наслідки попереднього обстрілу енергетичної інфраструктури, тому на додачу до відпочинку перед забігом я отримав можливість зарядити пристрої, вийти в інтернет та прийняти добрий гарячий душ.
Велика частина маршруту Житомирських Вертикалей уже була мені знайомою, адже у січні 2021 року я бігав тут самостійно суто з допитливості та заради розвідки на майбутнє. Погода тоді була схожою – мокрий сніг та багно. Взуття я тоді мав невідповідне – Inov-8 Terrafly із дуже слабкою для таких обставин підошвою, тому і ковзав, і падав, і ледве виповзав на круті пагорби, вимазуючи себе житомирською землею. Те знайомство з тетерівськими схилами було не лише веселим, а й корисним – я знав до чого готуватись, тому не сумніваючись взув свої максимально агресивні Hoka Mafate Evo 2. Решта одягу особливого значення не мала, лишень зазначу, що підібрав його вдало й мені жодного разу не було ані холодно, ані надто парко.
Погода: 0°C, похмуро.
Забіг розпочався досить незвично – від старту одразу на підйом до парку довгими сходами, звідти на високий пішохідний міст, і тоді вже на стежки. Перша частина шляху була найбільш технічною: численні спуски та підйоми на всі смаки – пологі, різкі, крізь кущі, по дошках, снігу, багну. Використовую всі свої вміння аби це долати: витягую себе нагору, хапаючись за дерева та коріння, збігаю вниз, ретельно прораховуючи кожен крок. Кросівки дають просто неймовірне зчеплення! Далі маршрут переходить у більш помірні спуски та підйоми, але набір висоти продовжує невпинно наростати. Правобережна частина завершується переходом річки по кам’яних брилах під греблею. Ділянка складна та небезпечна, але й тут відчуття рівноваги разом із чудовими кросівками дозволяє впевнено повернутися на лівий берег. До кінця першого кола частина шляху проходить сухішими пагорбами, слизьким залізним мостиком та вузькими вуличками приватного сектору. Пролітаю рамку першого кола, і 13 км позаду. Відчуваю, що виклався уже відсотків на 60% і друге коло простим не буде. На той момент я вже біг сам по собі, тому всі підбадьорюючі вигуки глядачів привласнив собі та збадьорився.
До речі, відзначу цікаву особливість забігу. Через надзвичайну закрученість маршруту на ньому чимало місць, в яких бігуни можуть добряче зрізати собі шлях. Для уникнення цього залучаються додаткові волонтери. Вони видають маленьку дерев’яну фішку, яку потрібно донести та віддати наступним на пункті фіксації часу. Без цього результат не буде зараховано. Таких фішкових ділянок було три, тобто я взяв та віддав загалом шість фішок. Крім волонтерів, які усіляко підбадьорюють на шляху, такі додаткові зустрічі теж допомагають тримати себе в тонусі на дистанції.
Друге коло після майже трьох сотень бігунів (85 на моїй дистанції та майже двісті тих, хто обрав одне коло) стало складнішим за перше, адже сухі чи засніжені ділянки перетворилися на багно, а багнючні перетворились на неабияке місиво. Підйоми та спуски звісно також стали складнішими. Але це лише підбурювало азарт, адже крім того, що я таке люблю, то ще й вмію це долати! Водночас моя втома давалась взнаки, і на підйомах мені ставало важче, і я відчутно сповільнився. Гадаю, що через азарт першого кола я рухався надто швидко і не зберіг достатньо сил на більш в’язке друге. Цього разу вже не пробігав повз пункти харчування: на першому випив трохи води та з’їв кекс, на другому меню було різноманітнішим, тому поласував ковбаскою, солоним сиром-косичкою, маринованим огірочком та долькою помаранчу. Це був 19-20 кілометр. Перекус мене трохи підтримав. Але, на жаль, на додачу до втоми в мене почала наростати задишка. Можна сказати, що це моя вада, або навіть патологія – якщо надихаюсь холодного повітря, або різко вип’ю багато холодної рідини, то в шлунку виникає нестерпне стискаюче відчуття, наче перед гикавкою, і при цьому я більше не можу дихати на повні груди. На жаль, до цього забігу я гадав, що це спричиняється лише питтям, але виявилось, що й диханням холодним повітрям. В принципі, приділяючи увагу диханню носом та прикриваючи обличчя бафом, я міг би це контролювати та уникнути проблеми. Та ці висновки я зробив вже після забігу. А цього разу я біг у не надто зосередженому стані, піддаючись азарту маршруту, за що й поплатився. Отож не маючи можливості повноцінно дихати, я вже не міг живити себе достатньої кількістю повітря для роботи організму з необхідною потужністю, тому на останній ділянці все частіше доводилось переходити на ходьбу, втрачаючи час та пропускаючи вперед бігунів, які весь час до цього тримались десь позаду. Годі й казати, як це тоді било по мені морально. Але я боровся із занепадом духу й мені вдалося себе пересилити та останні кількасот метрів перед фінішем пролетіти соколом. Хто знає, можливо цей досвід боротьби із самим собою допоможе мені на майбутній ультрадистанції.
Озираючись на всю пригоду загалом, я згадую її виключно позитивно, адже помилки виправляються, погані емоції витираються з пам’яті, а от спогади про найкраще, що трапилось зі мною в листопаді, залишаться назавжди. Врешті решт, неможливістю показати свій кращий час на Вертикалях, лише додатково мотивуватиме мене наступного разу. У неділю я вже палко бажав повернутися та пробігти це знову! Але спершу відновлення сил та тіла та початок підготовки до наступного трейлового забігу.
Відстань: 26.5 км;
Набір висоти: 755 м;
Час: 3:28:15;
Темп: 7:50 хв/км
Місце: 56/85 (загальне), 53/77 (чоловіки)
