Синьогора - 2022 (26 км)
Підготовка: Я приділяв достатньо часу бігові, намотуючи непоганий кілометраж щотижня. Чотири рази бігав у Голосіївському лісі, з них двічі з палицями – опановував набір висоти. І хоч там я не мав можливості відпрацювати тривалі підйоми подібні гірським, але посилив свою впевненість та раціональний розподіл сил. Також, вже після повернення до Києва, усвідомив, що завдяки півторамісячному відключенню ліфта у під'їзді, я щодня опосередковано тренував підйоми, крокуючи по декілька разів на день до горішнього поверху.
Траса. Почалося із гірської стежки з камінцями, багнючкою та загалом без підйому, весело та скоро. Перший значний підйом почався десь із п'ятого кілометру, досить різкий, проходив його пішки та із палицями. На вершині галявина з краєвидом на найближчі гори в осінніх барвах. Далі спуск, спершу трохи в лісі, а далі кілька кілометрів твердою гірською дорогою з камінням різних розмірів. Подолав досить швидко, уважно пильнуючи кожен крок. Скоріше ніж очікував долетів до Манявського КП. Підтримка від жіночки додала драйву на останніх метрах по камінню до їдла. Зі столу скуштував по троху усього: шматочок яблука, помаранчу, солоний огірочок, помідор, трохи коли (гадав, що то узвар, коли наливав), і головне - сало! Далі зустріч з Манявським водоспадом, який не бачив років 13 і знову вгору. Видертись слизьким ступінчастим камінням було захопливо, зробив кілька ковтків з гірської річки та вмився - ще один заряд бадьорості. І тут почався підйом по багну. Липко, слизько, палиці не лише штовхають вгору, а й допомагають тримати рівновагу. Поряд дівчата без палиць якось примудряються також це долати. Підйом тривалий, йду в тому темпі, який можу тримати рівно без надзусиль. Інші повзуть так само. Брудно та все одно захоплююче! На черзі ділянка крізь густі кущі, де не має значення спуск чи підйом, бо кожен крок - це або переступання якоїсь гілки, або пошук місця для наступного кроку між каменів, при цьому ще треба ухилятися та пригинати голову. Добре, що палиці склав заздалегідь - вони лише заважали б, як колезі переді мною. Після хащів спуск по моху, між гілок, пнів та каміння - захоплююче, гарно, але небезпечно. Дівчина, що тяглась за мною на багнопідйомі, переганяє з неймовірною швидкістю та легкістю. Саме тут я остаточно розумію, що гуляюча п'ятка в кросівку просто не дає шансів прострибати так само, як вона. Затягую шнурки сильніше, але вже запізно, ділянка переходить у більш плавний спуск кам'яною дорогою. Ноги уже втомлені, й пролетіти так само легко, як до Маняви не виходить, але хлопчині за мною також не вдається додати й обігнати мене. Він часто та гучно шмигає носом, тож це тримає в тонусі майже до самого фінішу. На завершальних кілометрах, аби не піддатися втомі та не сповільнитись, доводиться шукати вже таку спортивно-конкурентну мотивацію. З гірської дороги звертаю на стежку, де чекає останній мотиваційний КП з Дарією Боднар, яка нещодавно стала першою українкою, що подолала Swiss Peak. Спуск упирається в останній підйом на маршруті. Перед ним колега став та лається - видно не має сил, підбадьорюю, що це останній, і не великий, а сам собі тішусь, що досі не вигорів і маю сили впевнено його подолати за допомоги палиць. Ще один хлопець вже після підйому просто йде, хоча відірвався від мене ще раніше десятого кілометра. Теж розрядився, обганяю та падаю на хвіст спритному добродію, якого і сам мотивую, дихаючи йому в спину, і себе за ним тягну, хоча відчуваю, що не обжену його. Зрештою чую вигуки юрби, бачу з-за дерев будівлі готельного комплексу, врубаю максимальну швидкість та попри втому та біль в ногах, попри дихання, яке збиваю таким прискоренням, останні кількасот метрів пролітаю шалено та з тріумфальним почуттям. Фініш із заплющеними очима, руки на різні боки - я це зробив! І я можу більше!
Відстань: 25,65 км
Набір висота: 1224 м
Темп: 9:26
Час: 4:02:10
Місце: 69/155 (загальне), 59/117 (чоловіки).
