Новоград-Волинський. "Авангард". Цей виїзд можна вважати знаковим, адже саме після нього я запалився граундхоппінгом. На жаль, ніяк не можу придумати українську назву цій забаві, бо вищеназване слово зовсім не тішить милозвучністю. Іван Петрович, молодий батько сучасного самбірського фан-руху, кинув мені новину про те, що його клуб гратиме в Новограді-Волинському. Мені було цікаво побачити самбірчан в дії, оцінити аматорський футбол України та відвідати нове місто. Вранці дістаюсь траси і хвилин за п’ять мене підбирає автівка, що їде навіть далі ніж мені треба – в Рівне. Файний початок! Завдяки цьому маю кілька годин на знайомство із містом. Зустрічаю виїзний склад червоно-чорних в кількості двох кібіц. Вони сюди приїхали ще вночі. Крім того, що матч призначили на будній день, то ще й дату кілька разів переносили, тому виїздюків так небагато. Проте, навіть двоє відданих фанів можуть підтримувати клуб не гірше за десятку…ну, скажімо менш відданих та старанних, що хлопці в майбутньому і довели. Новоград-Волинський розбудувався на мальовничих берегах Случа, і навіть самої прогулянки берегами річки буде достатньо аби гарно провести час перед грою. Але ми цим не обмежились і відвідали музей Лесі Українки в її рідному краї. Завжди тепло бачити, як в різних куточках моєї Батьківщини шанують і бережуть історію свого краю. Це правильно, коли невеликі містечка, мають щось суто своє, то це зміцнює зв’язок людини із рідним містом, поїхавши з якого та відчуватиме смуток за домівкою і врешті решт може й повернеться. Це актуально для країни, в якій всі дороги ледь не примусово ведуть до переповненого Києва…



Стадіон «Авангард». (Напевно, ця назва є найпоширенішою в Україні. Особисто у мене це був вже четвертий після Луцьку, Луганську та Ужгороду.) В 2008-ому році його відреставрували, встановили пластикові сидіння, освітлення і відновили бігові доріжки (які вже проросли травою і покривились, тому для уникнення тілесних ушкоджень бігунам варто уважно дивитись під ноги). За власними світлинами нарахував 2354 місця. Загалом нічого особливого. На той момент в місті існувало два клуби: «Авангард» і «Звягель-750» (Звягель – стара назва міста, 750 – його вік). Останній наново відновився після розформування, поспішно заявився на аматорський кубок і ледве встиг набрати гравців на дану гру. Здається саме тому питання дати проведення зустрічі довго висіло в повітрі. У «Самбору» клуб серйозніший, гравці мають базу для тренувань, отримують непогану зарплатню і звісно ж, що найголовніше, краще грають в ногом’яч. Володіючи беззаперечною перевагою гості забили два сухих голи, залишивши ще вісім на домашній матч. Як я й натякав вище, самбірчани вдвох змогли створити команді гідну підтримку. Два голоси були добре чути з різних куточків поля. Добре різноманіття зарядів і якість їх виконання. П’ять з плюсом. До речі, їздити на виїзд малим складом нічим не гірше за масове вторгнення в місто. Чим менше людей на гостьовому, тим крутіше вони фанатітимуть. В майбутньому на мене чекає незабутній виїзд до Миколаєва, де нас було шестеро (з урахуванням маленького хлопчика та чувака, який погано знав заряди). Так-от, коли ти розумієш, що твій голос складає чверть всієї підтримки, то це ого-го як мотивує зривати голос! Ну, але це я відволікся. У господарів організованої підтримку не було, та й звичайні глядачі досить тихо себе поводили. Приємно відзначити те, що незважаючи на безнадійну гру звягельців, місцеві не полишали трибуни до фінального свистка і терпляче дивились футбол. Хоча може то їм так сподобалась гра «Самбора». Чудовий день.