Бажання пробити виїзд в Ужгород автостопом з’явилось в мене ще півроку тому, але поділившись своїм задумом із дівчиною, я отримав гучний скандал, тому задля свого ж спокою ідею відклав на кращі часи. Але доля вирішила допомогти мені і наш матч в Ужгороді перенесли з осені на весну! Отже вдосталь начитавшись про цей з першого погляду небезпечний і незручний вид пересування, я з нетерпінням чекав вівторка.
Мій маршрут був ідеальним для першого автостопного досвіду, адже між Києвом і Ужгородом і відстань немала - 810 км, і в той же час весь маршрут проходить небідною на трафік міжнародною трасою Київ-Чоп.
Вівторок.23 березня 2010 року.
5:17 Виходжу з дому. В рюкзаку трохи їжі на день, запасний одяг, роза і атлас автошляхів. Планував пішки дійти до метро Дарниця (маршруток ще немає) і сісти на перший потяг о 5:39, але дещо переоцінив свої можливості, і втративши 13 хвилин, які тоді вважались мені дорогоцінними, о 5:52 сів на потяг на Чернігівській і вже о 6:24 я на Житомирській. Досвіду у виборі місця не мав, тож довелось прогулятись, вибираючи найнайкраще (тепер розумію, що можна було вдало застопити і в тих місцях, повз які я пройшов). Коротше кажучи о 7:25 мене підхопив водій на новенькій Toyota Camry V6 до пункту ДАІ, з якого взагалі-то і треба було починати. Біля ДАІ всі водії зменшують швидкість, а це є дуже важливим фактором в автостопі, тож вже о 7:35 я спіймав свою першу справжню автостоп-машину – Renault 19 Chamade із мовчазним водієм, який ще й підкидав іншого пасажира по трасі. Майже всю дорогу промовчали, хоча я чесно намагався завести розмову.О дев'ятій ранку я вийшов на початку житомирської окружної дороги. Пройшовши нею метрів 500 зайняв позицію, але вона була не дуже вдалою, тому після півгодини невдалого стопу вирішив пройти далі в пошуках кращої позиції (хоч по карті вона була далеченько, але я не мав вибору) і, періодично намагаючись когось зупинити, пройшов аж цілих 8 км до повороту на Овруч і Коростень. Тут і спрацювало правило: «Чим довше стопиш, тим далі буде твоя машина» - о 11:50 я спіймав фуру. «Мені в сторону Ужгороду, куди ви їдете?», «Прямо і далеко!» :), як згодом виявилось, аж до Бродів! Шофер розвозив зефір по маршруту Броди-Мукачево-Чернівці-Тернопіль-Хмельницький, але в дорозі стало відомо, що він не встигає до Бродів на розгрузку, тому їде далі до Львову на нічну стоянку! Оце вдача! В кінці окружної водій спинився випить кави і мене пригостив. І з цього місця дорога фактично скінчилась, адже аж до самого Львову на трасі ремонт, рух по розбитих ділянках на один ряд. Водій теж був не надто балакучим, їхали під пісні Потапа, Насті Камєнскіх і Бутирки, періодично лаячи кривий асфальт і ціни на солярку. Врешті решт о 18:40 я попрощався із водієм на під'їзді до Львову, пройшов метрів 500 до найближчою зупинки і двома маршрутками доїхав до самого центру Львову. Не описати словами, який я був щасливий опинитись на проспекті Свободи біля Опери…! Ця подорож була варта вже одної цієї миті!
Там же в центрі я зустрівся з Іваном, який підігнав мені рози ФК Ватра Луки, чудове поповнення в мою колекцію! Що робити далі я просто не знав, мав два варіанти: продовжити подорож, адже мені хотілось обігнати біло-синіх, що прибували в Ужгород о сьомій ранку, або ж провести ніч у Львові і вирушити далі вранці. Але коли Іван (якого я на той момент знав кілька хвилин!) запропонував мені заночувати в нього, питання розвіялось. Відпочинок мені не завадить. Але до цього ми пішли попити пива (а я і перекусити) в Криївку.
В день матчу я прокинувся 05:30 добре виспавшись. Попили чаю і я вирушив далі. Дуже дякую Івану за гостинність!!!
Двома маршрутками я доїхав до автовокзалу на Стрийській, звідки пішки пішов далі по трасі. Після кількох невдалих спроб і змін позиції, о 8:15 я спіймав пікап Opel до Стрия. Водій розвозив медикаменти по аптеках. По трасі летів 120 км/год, тому вже о дев'ятій ми були на місці. Класний водій, побалакали про всяке різні, він підказав яке місце зайняти біля Стрия. Скориставшись його порадою о 9:25 я зупинив новенький пасажирський Volkswagen Transporter до Ужгороду. Водії і його колега по роботі погодились довезти, але якщо я дам їм якихось грошей на пиво. Дав їм 20 гривень і ми швидко поїхали вперед. Це звісно не дуже ідейно, але бажання потрапити якнайшвидше на місце перемогло, власне вони ж на пиво попросили, а не за проїзд, тому ідейність автостопу майже не порушена :) Не зважаючи на гірський відрізок траси, багатий на повороти, летіли ми дуже швидко. Я сидів біля віконьця і милувався красою гір…Цей відрізок раніше повністю не долав, тож було цікаво. Карпати тут не такі круті, як наприклад на дорозі Косів-Яремче, але все одно це ж Карпати! Навіть в похмурий початок весни вони прекрасні! О 12:00 мене висадили на під’їзді до Ужгороду, і я пройшовши метрів 500 до зручного місця, застопив Таврію із російськомовним громадянином і під’їхав до «Деци у нотаря», де зустрів фанатів, випив пива і перекусив грибовим супчиком. От так я і подолав свій маршрут.
Про події на матчі можна прочитати тут.
Висновок такий: Їздіть автостопом. Це позитивно!
P.S. Дякую Ігорю з Луганську за його звіти, саме вони розпалили в мені бажання автостопити.
