Гостомель. Центральний Щоб урізноманітнити такий близький виїзд (7 км від столиці), ми придумали собі додаткову культурну програму та виїхали з Києва по обіді. Почали зі стадіону «Динамо» в Ірпіні, де встановлено регбійні ворота. Судячи зі стану поля, в цьому сезоні тут ще ніхто не грав. Адміністративна будівля от-от має розвалитись, а декілька вцілілих лавок хіба що іноді приваблюють бажаючих випити на свіжому повітрі. Сумна картина…

Далі прямуємо до стадіону Податкової академії. Чи очікували ви побачити таку арену в місті? Якби не проблеми із полем та незавершеність адміністративних приміщень, то тут спокійно міг би пограти один з клубів Донбасу. Шкода, що я не пробив цей стадіон тоді, коли ФК «Податкова академія» виступала в чемпіонаті Київщини. Але сподіваюсь, що сюди все ж повернеться футбол.

Оскільки нам належало відвідати матч за участі команди ФК «Мироцьке», то було вирішено заскочити в це село та оглянути палац Остен-Сакенів. Його фасад більш-менш зберігся, інші ж стіни зруйновані, при чому не тільки часом, а й місцевими, які час від часу розбирають будівлю на цеглу.

Прибуваємо в Гостомель на невеличкий сучасний стадіон, який має просту назву «Центральний». Єдина трибуна має 223 сидячих місця та дах. Його опори заважають споглядати гру з верхніх рядів, але що в цьому світі бездоганно? Поле в чудовому стані як для аматорського рівня. Також є електронне табло, і воно працює.

На наше граундхопперське щастя, фінал КРЧ поставили саме сюди. Трохи про цей турнір: Кубок регіональних чемпіонів є чимось накшталт Ліги Шампіньойнів, але рівня Київської області. В ньому беруть участь переможці районних чемпіонатів. Цього року виявилось лише 8 бажаючих колективів (при тому, що районів 25, і лише декілька з них не мають своїх змагань). Раніше бувало побільше…

В команді Мироцького виступає багато гравців зі складу розваленої «Путрівки», колишнього фаворита обласної ліги. Ворота захищає досвідчений Всеволод Романенко. Тому від матчу ми очікували рівної боротьби, але гра пішла у одні ворота. Мироцькі гравці виглядали скоріше дуже втомленими, ніж слабкими за рівнем. «Десна» вчетверте виграла трофей, але її гравці все одно щиро раділи перемозі. Маленьке футбольне свято, приємно.

«Порадував» вищезгаданий Романенко. Отримавши свою срібну медаль, він жартував про те, що здасть її на метал, бо в нього таких нагород хоч греблю гати. Що ж, по-перше, «гарний» вияв поваги до Петра Безносенка, ім’ям якого названо цей турнір. По-друге, якось не знайшов я у кар’єрі воротаря хоч одного трофею. Але серед футболістів насправді чимало таких персонажів. То лише здалеку вони можуть здаватися кумирами… Але чхати на гравців, все одно більшість із них – це просто миттєвості в історії клубів, вони приходять і йдуть, а футбол живе далі.