Донецьк. "Металург".

(Наперед вибачаюсь за якість світлин. Цього разу мав слабеньку камеру при собі)

Цей матч обрав тому, що власне вибору іншого майже не мав. У Одесі очікувалась зустріч Чорноморця та Севастополя, але я відклав ще не бачений мною реконструйований стадіон до тих часів, коли гру одеситів можна буде сумістити із матчем Реал Фарми в Овідіополі. Також була гра у Бердянську, але звідти я ризикував не встигнути повернутись до Києва у потрібний мені час. На стадіоні «Металург» я вже бував двічі в якості виїздюка, і тепер прийшов час пробити його як футбольний мандрівник. До колишньої Юзівки прибуваю о четвертій ранку. Надворі достатньо холодно, тож, прогулявшись нічним центром, я засідаю до світанку в кав’ярні. Приходжу на РСК «Олімпійський» задля світлин та потрапляю якраз на день відкритих дверей. Люб’язна жіночка пропускає мене на стадіон. Цікаво опинитись сам на сам із стадіоном, з яким пов’язано чимало спогадів про виїзди до кротів… Донецьк – дивне місто. Українську мову тут почуєш хіба що у МакДональдсі, та й то через раз. Але є щось інше у людях. Вони в Донецьку чомусь дуже непривітні до мене. Наче відчувають, що я з Києва, а Київ – це ж Ющенко, наколоті апельсини і взагалі козли. Звісно ті часи вже давно минули (і прийшли ще гірші, ага), але мабуть лише в Донецьку я відчуваю це псевдо-розділення України на Захід і Схід, яке нашому задуреному народові дуже міцно вбили в голову. А може просто собі непривітні люди та й все по тому. Єдине, що тут варте схвалення – це парки. Є де погуляти із дитиною. Нарешті до матчу лишається кілька годин, тож я рушаю в бік місця дійства. Доїхати до стадіону можна трамваєм, але я йду пішки покривленим асфальтом углиб пошарпаного райончику.

Стадіон

До недавніх часів трибуни підковою оточували галявину для гри в ногом’яч. В 2008-ому році на честь переїзду сюди другого донецького клубу добудували нову трибуну за східними воротами. Був би простенький собі стадіончик, якби не його кумедна фішка – контейнери-кіоски на даху двох трибун. Ці будки для відео-операторів, на мою скромню думку, виглядають дуже вбого. Складається вражання, що стадіон зліпили з того, що було під рукою. За грою зручно спостерігати хіба що зі східної трибуни та з ложе для преси, всі інші дуже низькі. Загалом «Металург» має 50947 місця, один з найменший у вищій лізі. Є два крутих екрани, на яких перед грою транслювали програш Ниви назріваючому поповнення донбаського сімейства у вищій лізі.

Гра

Звісно ж, очікувалась перемога гостей. Я навіть думав вхопити ласий коефіцієнт на live-ставці після першого голу. Але команди розіграли інший сценарій. Після фінального свистка господарі не особливо раділи перемозі над лідером, а гості не дуже засмутились власне втраті свого лідерства. Харків’яни заряджали про «тупий злив на контору», мабуть мали рацію.

Фанати

Гостей приїхали 139 чоловік, незважаючи на начебто заборону виїзду після полтавського терору «за Ярого!». Протягом всієї гри гостьовий сектор був у об’єктиві відеокамери співробітника «Металіста», тому не дивно, що жовто-сині поводились спокійно і нічого не палили.

На секторі донеччан я налічив 32 фанів. На початку гри вони мовчали під банером «Вам плевать, нам тоже». В другому таймі всі вони побігли за когось вписуватись на центральну трибуни. Зі свого місця я ніяк не міг розгледіть, що там робиться. Лише наступного дня дізнався, що хлопця затримали за вивішування червоно-чорного стягу та приписали йому штраф. Дикий Донецьк… При цьому в кінця другого тайму якийсь дурник вивісив сербський прапор біля лави запасних Металіста з надією отримати поцілунок від Марко Девіча, і ніхто на це не зважав (навіть футболіст). Після конфлікту донеччани на якийсь час залишили стадіон, але потім повернулись, щоб поздоровити гравців із перемогою. Гравці Металіста також підходили до гостьового сектору, хтось кинув свою футболку фанатам, але отримав її назад. В Харкові є послідовники Хачеріді…

Після гри швиденько забираюсь геть. Трамвай-маршрутка-вокзал-Київ.