Донецьк. "Металург".

(Наперед вибачаюсь за якість світлин. Цього разу мав слабеньку камеру при собі)

Цей матч обрав тому, що власне вибору іншого майже не мав. У Одесі очікувалась зустріч Чорноморця та Севастополя, але я відклав ще не бачений мною реконструйований стадіон до тих часів, коли гру одеситів можна буде сумістити із матчем Реал Фарми в Овідіополі. Також була гра у Бердянську, але звідти я ризикував не встигнути повернутись до Києва у потрібний мені час. На стадіоні «Металург» я вже бував двічі в якості виїздюка, і тепер прийшов час пробити його як футбольний мандрівник. До колишньої Юзівки прибуваю о четвертій ранку. Надворі достатньо холодно, тож, прогулявшись нічним центром, я засідаю до світанку в кав’ярні. Приходжу на РСК «Олімпійський» задля світлин та потрапляю якраз на день відкритих дверей. Люб’язна жіночка пропускає мене на стадіон. Цікаво опинитись сам на сам із стадіоном, з яким пов’язано чимало спогадів про виїзди до кротів… Донецьк – дивне місто. Українську мову тут почуєш хіба що у МакДональдсі, та й то через раз. Але є щось інше у людях. Вони в Донецьку чомусь дуже непривітні до мене. Наче відчувають, що я з Києва, а Київ – це ж Ющенко, наколоті апельсини і взагалі козли. Звісно ті часи вже давно минули (і прийшли ще гірші, ага), але мабуть лише в Донецьку я відчуваю це псевдо-розділення України на Захід і Схід, яке нашому задуреному народові дуже міцно вбили в голову. А може просто собі непривітні люди та й все по тому. Єдине, що тут варте схвалення – це парки. Є де погуляти із дитиною. Нарешті до матчу лишається кілька годин, тож я рушаю в бік місця дійства. Доїхати до стадіону можна трамваєм, але я йду пішки покривленим асфальтом углиб пошарпаного райончику.

Стадіон

До недавніх часів трибуни підковою оточували галявину для гри в ногом’яч. В 2008-ому році на честь переїзду сюди другого донецького клубу добудували нову трибуну за східними воротами. Був би простенький собі стадіончик, якби не його кумедна фішка – контейнери-кіоски на даху двох трибун. Ці будки для відео-операторів, на мою скромню думку, виглядають дуже вбого. Складається вражання, що стадіон зліпили з того, що було під рукою. За грою зручно спостерігати хіба що зі східної трибуни та з ложе для преси, всі інші дуже низькі. Загалом «Металург» має 50947 місця, один з найменший у вищій лізі. Є два крутих екрани, на яких перед грою транслювали програш Ниви назріваючому поповнення донбаського сімейства у вищій лізі.

Гра

Звісно ж, очікувалась перемога гостей. Я навіть думав вхопити ласий коефіцієнт на live-ставці після першого голу. Але команди розіграли інший сценарій. Після фінального свистка господарі не особливо раділи перемозі над лідером, а гості не дуже засмутились власне втраті свого лідерства. Харків’яни заряджали про «тупий злив на контору», мабуть мали рацію.

Фанати

Гостей приїхали 139 чоловік, незважаючи на начебто заборону виїзду після полтавського терору «за Ярого!». Протягом всієї гри гостьовий сектор був у об’єктиві відеокамери співробітника «Металіста», тому не дивно, що жовто-сині поводились спокійно і нічого не палили.

На секторі донеччан я налічив 32 фанів. На початку гри вони мовчали під банером «Вам плевать, нам тоже». В другому таймі всі вони побігли за когось вписуватись на центральну трибуни. Зі свого місця я ніяк не міг розгледіть, що там робиться. Лише наступного дня дізнався, що хлопця затримали за вивішування червоно-чорного стягу та приписали йому штраф. Дикий Донецьк… При цьому в кінця другого тайму якийсь дурник вивісив сербський прапор біля лави запасних Металіста з надією отримати поцілунок від Марко Девіча, і ніхто на це не зважав (навіть футболіст). Після конфлікту донеччани на якийсь час залишили стадіон, але потім повернулись, щоб поздоровити гравців із перемогою. Гравці Металіста також підходили до гостьового сектору, хтось кинув свою футболку фанатам, але отримав її назад. В Харкові є послідовники Хачеріді…

Після гри швиденько забираюсь геть. Трамвай-маршрутка-вокзал-Київ.

Нова Каховка. "Енергія".

Дербі Херсощини – це ще одне із двох українських протистоянь, які більш менш вписуються під означення «дербі». Тож гру в Новій Каховці було позначено у моєму календарі ще з літа.

Буквально декількох хвилин мені забракло аби вихопити через інтернет останні квитки до Херсону, тому довелося їхати через Миколаїв. До міста корабелів я прибаю о четвертій ранку. Темною вулицею, пильнуючи кожен звук і тінь, дістаюсь автовокзалу та беру квиток на найближчий автобус до Нової Каховки. На щастя, автостанція має пристойну залу очікування, тож своїх кілька годин до відправлення я просидів у теплі, вимушено спостерігаючи за пригодами Скубі Ду… У дорозі до Херсону вдається трохи подрімати. Далі ж я очей не можу відвести від краєвидів степової України. Місцями заїзджаємо в густий туман, і тоді я насолоджуюсь відчуттям знаходження наче в іншому вимірі. Навколо лиш рівнесенький степ, а до обрію, обмеженого імлою, всього лиш кількадесят метрів… Перетинаємо Каховську ГЕС і ось я на місці. Після традиційної фото сесії пустого стадіону переміщуюсь до парку, в якому він власне й знаходиться. Парк видовжений уздовж берегу Дніпра. Осіннього дня там приємно пройтися вузенькими доріжками, посидіти на березі та думки погадати… Я би провів хоч весь час до матчу в тій пречудовій місцині, що навіює спокій, та захотілося поїсти. Пройшов вулицею, назву якої й пригадувати не хочу, аби не псувати приємні враження. Забудову хочеться назвати затишною: двоповерхові будинки і зелені ґанки поміж ними. Не знаю як там місцевий люд живе, але пожити тут кілька тижнів після божевілля великого міста, перевести дух мені здалось непоганою ідеєю. В центрі біля ринку знаходжу якийсь заклад. Борщ непоганий, омлет – так собі.

Стадіон

«Енергія» - це цілий спорткомплекс, у якому я знайшов навіть тир для стрільців із лука. Певно, що все це збудовано в один час із появою міста в 60-х роках минулого століття. Футбольний стадіон має бігові дорожки, дві простенькі трибуни та скромне табло. Загальна кількість сидячих місць: 2910, але є й додаткові лавки за південними воротами.

Гра

Гості були фаворитами зустрічі, що й відображалось у грі. В другій половині гравець господарів доматюкався до червоною картки, після чого Кристалу не склало проблем довести рахунок до розгромного.

Фанати Енергії

57 чоловік. Без банерів та атрибутики (лише один шалик своєї команди та один Кристалу, яким новокаховці кидались один в одного). Заряди прості, є української мовою. В середині другого тайму чомусь залишили стадіон. Припускаю, що жовто-чорні вирішили буцімто суддя діяв упереджено. Проте, як червона картка, так і пенальті були справедливими. Дивний хід від господарів, особливо для дербі.

Фанаті Кристала

62 виїздюки, серед яких кілька хлопців із Каховки та Кривого Рогу. З атрибутики один величезний та один маленький банер, кілька шаликів у сидячих вболівальників. Всі заряди російською, різноманіття краще ніж в Енергії.

Звук в обох сторін пристойний, хоча за такої незначної кількості глядачів, то є очевидним. Я марно чекав на хоч якусь піротехніку чи перформенс, але нічого такого не було. Звичайна собі зустріч, хіба що з купою матюків з обох сторін. До речі, перед початком матчу правоохоронці додумались заводити фанатів Енергія якраз повз вже заповнений гостьовий сектор. Але й тут без якихось рухів, окрім матюків. У підсумку можу сказати, що залишився дещо розчарованим через відсутність хоч якогось "екшну".

Загалом я задоволений відкриттям нового затишного містечка на березі Славутич-Дніпра, нового стадіону та двох фанатських рухів, які не доводилось бачити раніше. Йду на автостанцію і після кількох нудних годин сідаю до автобусу, що перевозити мені у Донецьк.