Хмельницький. "Поділля".
На вихідні я мав непоганий вибір серед матчів першої і другої ліги та спинився на грі в Хмельницькому між місцевим Динамо та тернопільською Нивою. Тут і стадіон цікавий, і фанати з обох сторін неодмінно будуть, і взагалі я симпатизую західноукраїнському футболу.
Час матчу призначили наче навмисно для мене: приїхав на «Подільському експресі», трохи прогулявся містом, відвідав матч і одразу ж поїхав тим самим потягом. Місто не має особливих пам’яток, але вцілому справляє гарне враження затишком і доброзичливістю місцевих (взагалі-то після столичної метушні таке враження у мене складається ледве не щодо кожного міста). Сподобались дво-трьохповерхові будиночки із темної цегли. Проте їх чергування із радянської сірою та сучасною скляною забудовою не дозволяю казати про якесь архітектурне обличчя міста. Сподобався задумом пам’ятник загиблим в Афганістані.
Цікаво, що суржику я не почув, місцеві розмовляють або чистою українською із легким галицьким акцентом, або ж чистою російською. Хоча ці судження достатньо поверхневі, адже все ж мало часу я там провів і не з багатьма людьми спілкувався. Прибуваю до стадіону за сорок хвилин до початку з надією влаштувати фотосесію стадіону до того, як він заповниться глядачами, але, на жаль, вхідні ворота відчинили лише хвилин за п’ятнадцять. Вхід на стадіон коштує 5 гривень. Із зовнішнього боку стадіон не впізнаєш - це торговий центр.
 
Стадіон «Поділля» збудовано і відкрито 16 травня 1950 року. Тоді він був розрахований на 4000 глядачів, з яких 1750 могли сидіти. Наприкінці 60-х років місцевий клуб заявився у професійні змагання, тому постала потреба вдосконалення й збільшення арени. Навесні 1960 року будуються нові залізобетонні трибуни розраховані на 10020 глядачів і 24 квітня стадіон урочисто відкривають. З тих пір і аж до 2000-ого року стадіон не змінювався, аж поки не перейшов до рук міської ради, яка постановила провести реконструкцію. Наново спородили головну трибуну та накрили її верхню частину дахом. Роботи закінчили у вересні 2003-ого року, з тих пір вона така, яка є сьогодні. Мене завжди дивувало чому в інтернеті постійно завищують місткість стадіону. Взагалі цікаво було б знати звідки ті дані беруться. Світове павутиння стверджує, що стадіон «Поділля» має 10500 місць. Сайт ПФЛ натомість дає 8000. Повернувшись додому я взався за перерахунок і отримав результат: 7012! Додаємо до них тимчасово демонтовані місця і отримуємо підсумок: 8002. Блукаючи малою трибуною помічаю кумедний недолік стадіону: велика трибуна не є симетричною до поля і трибуни малої! Поки я блукав докола поля і робив світлини команди вже закінчували грати перший тайм, в якому Нива повністю переважала і гол був справою часу. А фанатів все ще не було, і ось лише на 35-ій хвилини вони почали проходили обшук у сірих псів. Тернопільська команди зустріла їх голом, який так і лишився єдиним у матчі. Тернополяни пояснили мені запізнення тим, що довго збирали своїх і місцевих по місту. Як відомо, подоляни з гостями найкращі друзі, тому всі стали на одному секторі розділившись лише умовно. Гостей приїхали близько п’ятидесяти, господарів же прийшло приблизно тридцять. Порадувало те, що цього разу із пронесенням банера «Волю Павличенкам» проблем не було (на минулому домашньому матчі хмельничани змушені було звісити його з сусіднього із стадіоном будинку). Другий тайм відзначився нудною грою, яку я на щастя майже не дивився, бо підтримка фенів було звісно ж цікавішою. Заряджали вони по черзі. Завдяки даху звук чудовий. Оскільки відвідуваність матчів рахується так само як і місткість стадіонів, глядачів я також перелічив по світлинах. Триста чоловік замість п’ятисот за версією ПФЛ.