Канів. "Магніт".
На початку року я не мав у своєму активі жодного стадіону Черкащини. А після цього матчу їх стало аж три. Сусідня область, все таки. Напередодні я знайшов кілька світлин, як мені здавалось, канівського стадіону, тому очікував побачити стареньку, але криту трибуну цікавої конструкції. Але то було якесь інше місто і місце. Канівський стадіон «Магніт» виявився простішим, хоча теж не без родзинки: двох височезних ліхтарних стовпів за воротами. Поряд із низенькими трибунами виглядає кумедно. За моїми підрахунками, арена розрахована на 2650 глядачів, але через зруйнованість майже половини дерев’яних лав, реальна місткість є меншою. Але звісно ж ніхто не забороняє дивитись футбол стоячи. Проте слеми тут точно мають бути під суворою забороною, адже без фатальних випадків не обійдеться. Канів вперше за 20 (якщо не помиляюсь) років грав матч вищої ліги Черкаської області (їх там дві). Також своєрідним дебютом став виїзд чотирьох золотоніських фанатів, адже виявилось, що це їхній перший матч взагалі. Враховуючи недоброзичливе ставлення місцевої кузьми (щоправда, все обмежувалось примітивними матюками), хлопці відфанатіли добре і отримали свій перший фанатський і виїзний досвід.

Харків. "Динамо".
Другий день у Харкові і другий стадіон. Цього разу, на противагу новенькому «Сонячному», я відвідав старенький стадіон «Динамо». Маючи вдосталь часу і вільний доступ до трибун, я наробив немало знімків. День народження стадіону: 5 червня 1931 року. Колись давно «Динамо» був першим стадіоном міста, потім на ньому лише масові заходи проводили, потім різні дублі тут бігали. Коротше кажучи якийсь рух тут завжди був. За часів незалежності тут іноді з’являвся Металіст-2, а в 2003-ому на арену прийшов професійний футбол: новостворений Геліос грав тут свої домашки. Саме за тих часів тут почали з’являтись перші пластикові сидіння. В квітні 2004-ого, у зв’язку із провальним станом газону на стадіоні «Металіст», сюди неочікувано перенесли матч вищої ліги. Причому не якийсь там матч, а битву з Дніпром! На скору руку до дерев’яних лав прикрутили сидіння, переобладнали під трибунні приміщення. Не зважаючи на незадоволення гостями стану стадіону, матч все одно провели (не відміняти ж і без того гарячу зустріч). І той матч стадіон «Динамо» пам’ятатиме вічно. 6 квітня 2008 року тут була і банерна війна, і бійка гостей із беркутами, і перемога харків’ян на останніх хвилинах, і взагалі тотальна ненависть. Згадати все можна в ЦЬОМУ звіті. Цікаво, чи в такому ж стані були трибуни під час того матчу? Під ногами повно каміння для любителів кидатись «лайном». Огорожі іржаві та з фарбою, що полущилась ще з прадавніх часів… Поставити б сюди якусь принципову зустріч, точно не обійдеться без крові. Після матчу з Дніпром, Металіст провів тут кілька спокійніших матчів. Якийсь час до свого зникнення тут грав «одноденний» ФК Харків. Тепер в хорошу погоду тут бігають дублери Металісту (в погано ж вони ховаються на базі клубу). А ще займаються легкоатлети, за якими я спостерігав вештаючись трибунами.



Склад Металісту відповідає офіційній назві змагання – «першість молодіжних команд». В той же час, у складі киян було четверо гравців, які не один матч у єврокубках провели: Мілевський, Алієв, Даніло Сілва та Кравець. Тому перемога Динамо була закономірною. Спортивна ж складова турніру залишається сумнівною. Якби не можливість відвідати нові стадіоні, я б ігнорував це «змагання». Але все ж у підсумку: стадіон цікавий, світлини чудові, тож я повністю задоволений хоппінгом даного граунду.

Харків. "Сонячний".
Наступного після відвідання Умані дня я перемістився в Харків, де на мене чекали два матчі на двох нових стадіонах. І ось перший з них. Стадіон «Сонячний» розташовано буквально на краю Харкова, в передмісті, що П’ятихатками зветься. Проте, дістатись туди не є проблемою, адже на веб-сторінці Геліоса детально описано як до "Сонячного" доїхати. У вільний від трафіку день, я дістався туди за сорок хвилин.
«Укрзалізниця» збудувала цей стадіон як підготовчу базу до Євро-2012. 4924 місця, освітлення, гарне поле. Є тут готель, в якому може розташуватись весь склад якоїсь збірної або клубу. Все новеньке, є паркова і нормальні туалети… Інфраструктура, коротше кажучи. Щоправда, коли я порізав ногу за пластикове сидіння стадіону та прийшов до медпункту стікаючи кров’ю, то той виявився зачиненим. Але ж Євро-2012 вже минуло… Наразі Геліос орендує цей стадіон для своїх домашок. Помічається вдале співпадіння у назвах арени і клубу. Саме співпадіння, бо стадіон став «Сонячним» від однойменного дитячого табору, на території якого він розташовується.


Матч зібрав аудиторію у 290 глядачів. Фанати обох клубів розташувались на малій трибуні, щедро освітлювану сонцем. Тому не дивно, що до середини першого тайму майже всі стояли на голому торсі. Гості приїхали автобусом в кількості 24 голів, місцевий сектор же зібрав на двох осіб більше. Фанатіли обидві сторони нічогенько, адже акустика на «Сонячному» добра, а нечисленні глядачі поводились тихо. Приємно було почути непогані заряди українською, зважаючи на російськомовність Харкова та Краматорська. Також відзначу гучні переклички «Слава Україні-Героям Слава» та «Свободу Чесним». У червоно-чорних відзначу ефектний лицьовий банер та кілька прапорців у другому таймі. Що ж до жовто-зелених, то він також нічогенький, але дуже малий. Гра подарувала захоплюючий перший тайм, в якому й було забито всі м’ячі. В другій половині команди заспокоїлись, хоча також не обійшлось без загострень.

Умань. "Уманьферммаш".
Травневі вихідні – це завжди файно. Я не пам’ятаю, щоб в ці дні хоч колись була погана погода. Чудова нагода нарешті вирватись зі столиці і помандрувати, збираючи нові стадіони. З самого ранку я ризикував не втигнути на матч, але оперативно поробив все, що мав. Стрибнув за кермо і помчав на одеську трасу. Через масовий від’їзд народу на південь, довелося постояти в заторі на виїзді з міста та навіть на самій трасі. Але за Білою Церквою потік потрошку розсмоктався по дачах, і я впевнено поклав ногу на газ. До речі, з Києва до Умані підкинув луцьких автостопщиків. Приємно нарешті віддячити автостопній вдачі, яка супроводжувала мене не одну і не дві тисячі кілометрів. Трохи запізнююсь на початок гри, але виявляється, що я щось наплутав: старт гри о 16-ій, а не о 15-ій! Тож неочікувано отримую майже годину часу до гри. Дістаю камеру, роблю знімки входу на територію, та втигаю зробити одну панораму і бачу на екранчику «battery low»… Приїхали. Під таким сонечком міг би влаштувати неабияку фото сесію арени, але не судилося… Стадіон цей існує аж з 1 липня 1923 року. Протягом майже всієї своєї історії він носив ім'я Котовського. Сьогодні до складу спорткомплексу "Уманьферммаш" крім футбольного стадіону, входять тенісні корти, волейбольний та баскетбольний майданчик, суттєво оновлені в 2004-ому році за фінансування підприємства Уманьферммаш та Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча. Також було додано запасне поле із штучним покриттям. Кілька років після ремонту стадіон звався "Іллічівець-Умань", лиш у вересні 2011-ого отримавши комерційну, але милозвучнішу за попередні назву "Уманьферммаш".


Відомо, що в Умані є фанати. Особисто я бачив їхні каракулі на стадіоні в Бучі, тобто хлопці не просто ходять на домашки, а й виїздів не бояться. Звісно ж я розраховував побачити їх в дії, але… де вони цього дня?! Невже всі роз’їхались і ніхто не спромігся підтримати команду? Розчарування та й годі. На щастя, приємною виявилась місцева публіка. Хоч глядачів і небагато було, близько 400-500, але вони створювали гарну атмосферу. Народ у футболі тямущий, іноді щось скандуючий, і на всю трибуну гравців не матюкаючий, за команду щиро вболіваючий. Що найбільше здивувало, то це рівень гри команд. Та вони в другій лізі щонайменше в середині таблиці трималися б! Але футбольна система у нас настільки безглузда, що таким клубам, як Уманьферммаш та Зоря Білозір’я краще бігати в обласних змаганнях ніж підніматись вище і наштовхуватись на договірні матчі та ризик банкрутства… Є надія, що ПФЛ найближчим часом проведе реформу, бо за нинішнього стану справ український футбол швидко зкотиться до дідька. Гра проходила більш менш рівно. Гості були активнішими в перші хвилини і швидко повели в рахунку, але господарі відігрались і в другому таймі вийшли вперед. Після чого захисник Зорі на прізвище Зоря залишив поле за фол останньої надії. Уманці скористались цим, закинувши ще два голи. Якби не це вилучення, все могло б бути інакше. Цілком задоволений стадіоном і грою, купляю місцевий квас (ціна: 4 грн, даю 20, дівчина рахує решту на калькуляторі…) і стартую додому.