Буча. НТБ "Оболонь".
Тренувальна база «Оболоні» заховалася у лісо-парку на околиці Бучі. Ледве її знайшов, навіть маючи точну адресу. Одне з полів має дві невеличкі накриті трибуни, на яких можуть всістися 150 глядачів. У господарів була підтримка – фанклубівський сектор школярів із слабкими голосами та бідним репертуаром. Але «Карпати» перемогли, це і приємно, і водночас байдуже, бо сенс цього турніру – це надання ігрової практики запасним гравцям.

Футбольний туризм. Щасливе-Миколаїв-Маріуполь

Видалась вільна п’ятниця. Поїхав відвідати новий для себе стадіон до села Щасливе, що розташувується на півдорозі з Києва до Борисполя. 15 хвилин маршруткою від ст.м.Харківської, і я на місці. Село виявляється не зовсім і селом: замість ґрунтових доріг тут рівненький асфальт, замість стареньких хат тут солідні котеджі, а городів і худоби то й взагалі немає. Крім того, є мікрорайон із трьох-, чотирьох та п’ятиповерхових житлових будинків. В котеджах, мабуть, мешкають кияни, який втомили міський галас та метушня.
Підходжу до тренувальної бази „Княжа Арена”. Нажаль матч призначили на поле із штучним покриттям та переносною збірною трибуною на 252 місця, в той час як основний стадіон зі справжньою травою та трибуною на 1000 місць лишився незадіяним. Дві години, що мав до матчу, присвятив фото сесії стадіону та спогляданню тренування якоїсь не ідентифікованої мною любительської команди. За годину до матчу автобусами проїхали молодіжні склади „арсеналу” та „Металісту”, матч яких я власне і приїхав дивитись. Гра виявилась нуднуватою, харків’яни перемогли останню команду турнірної таблиці на досвіді – 1:0. Після фінального свистку моментально зриваюсь і лечу до міста, щоби поробити всі справи до потягу в Миколаїв.

До Миколаєва приїхали о шостій ранку. Виїзним складом з трьох киян пройшлися через все місто. Культурна програма з фотографуванням і огляданням пам’яток міста щось не склалось. Мабуть що з причини нашої сонності. Ми просто крокували в напрямку стадіону і бачили те, що бачили. Швидко помітили незвично велику кількість порівняно якісних графіті.

До 1996-ого року Інгульський міст був мостом із найбільшою розвідною частиною в Європі, але тепер він поступається 6-ма метрами мосту в Роттердамі.

А це Варваровський міст. Єдиний в Україні із горизонтальним розведенням.

По прибуттю на «Центральний» виявилось, що його реконструкцію практично завершено (лишилось лише встановити освітлення та доробили деякі косметичні моменти). Стадіон, незважаючи на наявність немилих мені бігових доріжок, справив позитивне враження. Все новеньке й чистеньке. Та й доріжки ті - не відголосок минулого, а задіяний елемент спороду, адже перед матчем на стадіоні тренувались молоді легкоатлети. Приємно було це бачити.

На одній з трибун ми погрілись на сонечку, після чого пішли в центр міста шукати листівки, сувеніри та обід. З першим пунктом провал, з другим частково також, бо магнітики лише кацапською мовою, лише один знайшовся з українською –це герб міста. Обід знайшли в доброму бістро. Для киян таке співвідношення ціни до якості – просто казка. Зрештою ситі й цим підбадьорені ми вирішили на матч. На стадіоні до нас приєднався місцевий фанат Великого Клубу, а вже після стартового свистку приїхав херсонець із сином, які відвідують виїзні матчі Динамо-2 вже не вперше. Вп’ятьох підтримувати команда – це та своєрідна романтика, якої нам бракує в матчах «основу». І як не дивно, але нас було чутно, незважаючи на пристойний суппорт у господарів. Команда Гусіна перемогла 2:1 і повним складом підійшла до гостьового сектора подякувати. Це було неймовірно приємно!
Після того наші дороги розійшлися. Я взяв квиток на автобус до Маріуполя, бо автостопом їхати вже було запізно (насувались сутінки). Просидів певний час в крутому за миколаївськими мірками кафе з wi-fi, і завантажився в напівпорожній салон автобусу.

В дорозі більш менш вдалося поспати. Достатньо для того, аби витримати цей недовгий матчдей. До Маріуполя прибув о сьомій ранку, легко знайшов найцікавішу мені пам’ятку – стару водонапірну вежу. Прогулявся центром,сподобались деякі симпатичні старі будівлі, в міру доглянуті. Та й в безлюдний недільний ранок почуваєшся дуже затишно й комфортно.Повернувся на автовокзал за магнітиками, звідти хотів дістатись храму на східному боці міста, але сплутав маршрутку і заїхав у якусь бідну промзону. Там потрапив в туман, принюхавшись до якого виявилось, що це не туман, а дим! За короткий час дихання цим анти-альпійським повітрям мені почало першити в горлі, та й організм сигналізував про свою занепокоєність. Не став там довго вештатись, а повернувся до цивілізованої частини міста, де зустрівся з фанами, пообідав і всі дружньо посунули на гру дешевим місцевим таксі.

На гостьовому секторі зібралось 245 біло-синіх, дуже прикрасили картину 150 прапорців. Атмосфера в нас чудова, підтримка – те що треба. Команда мінімально перемагає, дякує за підтримку. Горді столичні фанати їдуть на вокзал і заповнюють вагони потягу Маріуполь-Київ...