Далі, промайнувши Рахів, приїхали в географічний центр Європи поблизу села Ділове.
Звідти, проїхавши кілька кілометрів, опинились на кордоні із Румунією, що пролягає Тисою. Один берег наш, один берег їхній. Ось, наприклад, залізнична станція Валя-Вішеулуй. Розвертаємось і їдемо в Рахів. Років 5-6 тому я вже був в найвисокогірнішому місті Україні, тому намагався знайти шлях на гору, з якої відкривався вид на все місто. Але не вийшло. Місто розташоване на берегах Тиси, і в лютому його не назвеш дуже гарним: дороги розбиті і брудні. Але навесні все буде інакше. Пообідавши карпатськими стравами повертаємось в Лазещину.
Лижування описувати не буду, лиш скажу трохи про курорт Буковель. Найзручнішим транспортом є власне або орендоване авто. По-перше, це зручно, адже ви не прив’язуєтесь до таксистів у часі. По-друге, маєте власну камеру схову (раджу брати термос із чаєм та невеличкий обід із собою, бо харчуватись в буковельських кафе дуже дорого). По-третє, в Карпатах всюди є щось цікавеньке, тому у вільний від катання день можна зручно проїхатись куди заманеться. Так-от, на власників автомобілів чекає неприємна несподіванка. Не так давно Буковель, розширюючи свою інфраструктуру, збудував п’ятиповерховий паркінг. Зручно і трохи весело заїзджати на горішні поверхи серпантином, місць завжди вистачає, але… Вийшовши з авто, взувшись і узявши до рук свої лижі ви починаєте відчівати, що дійти до схилу – це малесенький подвиг. Від машини до гори вам слід подолати бетонну підлогу, незручні двері, та на вибір: чекати ліфт, до якого не завжди вдається влізти або йти бетонними вузькими сходами. Для звичайного пішохода – ніяких проблем, але ж тут переважна більшість – лижники… Паркінг, до речі, платний – 20 гривень. Закумарившись такими умовами, вирішили спробувати базуватись біля 14-ого витягу. Тут краще розкажуть світлини. Нам щастило паркуватись на узбіччі, але на тих, хто заїхав на паркінг (знову ж таки, платний) чекав непростий шлях до витягів, адже жодних проходів, бодай тимчасових, обладнано не було… Переважна більшість початківців не має власного спорядження і бере його в прокаті. Цілком слушно, адже купляти лижі, не навчившись на них кататись, нерозумно. Так-от, якщо опинитесь на Буковелі без спорядження, обходьте буковельський прокат далекою дорогою. Там працюють люди, більшість з яких не стоїть на лижах і нічого в них не тямить. Кожен елемент спорядження треба вибирати серед кількох варіантів. Наприклад, найважливіший з них – лижні боти однакового розміру, але різних виробників зовсім по різному сидітимуть на нозі. Тут же, в буковельському прокаті вам всунуть абищо без консультації та права вибору. Тобто розрахунок йде на те, що люди вперше приїхали на гірськолижний курорт і нічого не кумекають у спорядженні. У приватних прокатах в довколишніх населених пунктах обслуговування в сто разів краще, а ціни дещо нижчі. У Лазещині нам дуже сподобалась садиба, також сміливо раджу місцевий прокат, що знаходиться на перехресті (здається він єдиний в селі). Якщо проблеми із парковкою – це дрібниці, то прокат – це вже вибачайте. Буковель косить гроші, розширюється, але не сильно задумується про якісний розвиток. Монополіст.
Повернемось до мандрів. Добряче накатавшись гірськими схилами збираємо речі і рано вранці вирушаємо до Івано-Франківська. Знову ж таки, завдяки туристичним маркам, робимо три зупинку у дорозі:
Біля вокзалу повертаємо автівку, звантажуємо гроші до камери схову і йдемо вештатись гарним містом.
Станіславів спрявляє дуже приємне враження навіть в таку похмуру погоду. Гарне завершення мандрівки. Лижуйте і подорожуйте.
Новий сезон розпочав із матчу в Києві. Незвичність його була в тому, що вперше я був на грі рідного клубу в якості гостя. Я відділився від руху, і за нинішнього стану справ в клубі та українському футболі результати Динамо мене не турбують. Програватимуть чи виграватимуть гравці в біло-синій формі, байдуже, бо це не те Динамо, в яке я закохався...
Отже. На стадіон прийшов за півтори години до початку дійства. Необачно переїв напередодні, тож довелось випробувати підтрибунні туалети. Величезні зали з десятками місць для пі-пі, і жодної людини крім мене. Для своїх справ обрав кабінку із стікером шведського Юргордена. За доглянутість та прикольні сушарки для рук, санвузол отримує тверду п'ятірку. Весь час до гри провів на верхньому ярусі, слухаючи музику (на Олімпійському лунає нічогенька рок-підбірка, тут доклали руку фанати) та міркуючи про футбол чи скоріше те, що від нього лишилось.
На початок гри ультрас Динамо продемонстрували текстівки проти чемпіонату СНД. Особисто мені здається, що це - порожні балачки, навіть не варті уваги. Підтримка почалась із шести поспіль зарядів чужинською мовою, великий мінус обличчю української ультрас-сцени. Загалом, з мого місця господарів чув добре, але розмито. Не знаючи слів, я б напевно не розумів би змісту зарядів навіть середньої складності, не кажучи вже про складні пісні. Звук розсіюється у величезній чаші арені. Можна припустити, що на протилежному боці поля чути лише нерозбірливий гомін. Гості з Кривого Рогу прибули у складі 32-ох чоловік без жодного банеру. Зовсім їх не чув, але не через те, що вони не старалась, акустика ж - лайно. В перерві публіку розважали клоуни із гурту Kozak System. Вийшли на поле і стрибали під фонограму зі своїми інструментами наче дурники. Українським гуртам звісно ж бракує розкрутки, але краще вже зовсім не брати до рук інструментів ніж опускатись до рівня розфарбованих поп-зірок.
Про гру. Динамо на полі грало паскудно. Так, вони були сильніші за суперника, створювали моменти і все таке. Але іноземні заробітчани відпрацьовували свої контракти бережучи свої дорогоцінні ніжки. Тому, на мій погляд, саме через брак їхньої самовіддачі команді не вдавалось дотискати суперника в завершальній стадії атак. Все ж забивши по перерві єдиний гол, команда заграла ще млявіше, і криворіжці заслужено цим скористались. Нічия по грі. Перемагати, достатньо цього не бажаючи, виходить вкрай рідко. Після гри лише Шовковський подякував за підтримку, єдиний і останній із вихованців Валерія Васильовича. Криворіжці ж раділи разом із своїми нечисленними виїздюками. Привід такий випадає нечасто, адже із 21-єї зустрічі із динамівцями червоно-білі спромоглись не програти лише втретє.
