В 2011-ому я зустрів свій день народження в ущелині Ілара, що у Каппадокії. Наступного року на Буковелі. Цього року традиція продовжилась і компанія з чотирьох чоловік вирушила до Гуцульщини лижувати і мандрувати.До Івано-Франківську доїхали потягом. Там на нас чекала орендована за 5 євро/день Škoda Fabia, до якої ми примудрились завантажити сноуборд, лижі, купу речей і власне самих себе. Вирушили до садиби, що чекала на нас через 80 км шляху. Дорогою зробили першу туристичну зупинку – водоспад Пробій, що в Яремче. В Карпатах вже почав танути сніг, тому потік гуркотів на славу. Гарно…
Звідти доїхали до села Лазещина, першого населеного пункту після Яблуницького перевалу. Садиба дуже приємно здивувала. За скромну платню ми отримала шикарні умови. Два номери із санвузлом в кожному, спільною кухнею за залою для трапез та посиденьок. Все чистеньке-новеньке. І все це в 14 км від туристичного комплексу Буковель! Розгромна поразка минулорічного проживання по всіх показниках. Тож сміливо раджу: садиба «Шовкова косиця».
Третій день перебування в Карпатах присвятили мандрівці. Завдяки «туристичним маркам» склали собі невеличкий маршрут. Почали із Струківської церкви в Ясіні.
Далі, промайнувши Рахів, приїхали в географічний центр Європи поблизу села Ділове.
Звідти, проїхавши кілька кілометрів, опинились на кордоні із Румунією, що пролягає Тисою. Один берег наш, один берег їхній. Ось, наприклад, залізнична станція Валя-Вішеулуй. Розвертаємось і їдемо в Рахів. Років 5-6 тому я вже був в найвисокогірнішому місті Україні, тому намагався знайти шлях на гору, з якої відкривався вид на все місто. Але не вийшло. Місто розташоване на берегах Тиси, і в лютому його не назвеш дуже гарним: дороги розбиті і брудні. Але навесні все буде інакше. Пообідавши карпатськими стравами повертаємось в Лазещину.
Лижування описувати не буду, лиш скажу трохи про курорт Буковель. Найзручнішим транспортом є власне або орендоване авто. По-перше, це зручно, адже ви не прив’язуєтесь до таксистів у часі. По-друге, маєте власну камеру схову (раджу брати термос із чаєм та невеличкий обід із собою, бо харчуватись в буковельських кафе дуже дорого). По-третє, в Карпатах всюди є щось цікавеньке, тому у вільний від катання день можна зручно проїхатись куди заманеться. Так-от, на власників автомобілів чекає неприємна несподіванка. Не так давно Буковель, розширюючи свою інфраструктуру, збудував п’ятиповерховий паркінг. Зручно і трохи весело заїзджати на горішні поверхи серпантином, місць завжди вистачає, але… Вийшовши з авто, взувшись і узявши до рук свої лижі ви починаєте відчівати, що дійти до схилу – це малесенький подвиг. Від машини до гори вам слід подолати бетонну підлогу, незручні двері, та на вибір: чекати ліфт, до якого не завжди вдається влізти або йти бетонними вузькими сходами. Для звичайного пішохода – ніяких проблем, але ж тут переважна більшість – лижники… Паркінг, до речі, платний – 20 гривень. Закумарившись такими умовами, вирішили спробувати базуватись біля 14-ого витягу. Тут краще розкажуть світлини. Нам щастило паркуватись на узбіччі, але на тих, хто заїхав на паркінг (знову ж таки, платний) чекав непростий шлях до витягів, адже жодних проходів, бодай тимчасових, обладнано не було… Переважна більшість початківців не має власного спорядження і бере його в прокаті. Цілком слушно, адже купляти лижі, не навчившись на них кататись, нерозумно. Так-от, якщо опинитесь на Буковелі без спорядження, обходьте буковельський прокат далекою дорогою. Там працюють люди, більшість з яких не стоїть на лижах і нічого в них не тямить. Кожен елемент спорядження треба вибирати серед кількох варіантів. Наприклад, найважливіший з них – лижні боти однакового розміру, але різних виробників зовсім по різному сидітимуть на нозі. Тут же, в буковельському прокаті вам всунуть абищо без консультації та права вибору. Тобто розрахунок йде на те, що люди вперше приїхали на гірськолижний курорт і нічого не кумекають у спорядженні. У приватних прокатах в довколишніх населених пунктах обслуговування в сто разів краще, а ціни дещо нижчі. У Лазещині нам дуже сподобалась садиба, також сміливо раджу місцевий прокат, що знаходиться на перехресті (здається він єдиний в селі). Якщо проблеми із парковкою – це дрібниці, то прокат – це вже вибачайте. Буковель косить гроші, розширюється, але не сильно задумується про якісний розвиток. Монополіст.
Повернемось до мандрів. Добряче накатавшись гірськими схилами збираємо речі і рано вранці вирушаємо до Івано-Франківська. Знову ж таки, завдяки туристичним маркам, робимо три зупинку у дорозі:
Звідти, проїхавши кілька кілометрів, опинились на кордоні із Румунією, що пролягає Тисою. Один берег наш, один берег їхній. Ось, наприклад, залізнична станція Валя-Вішеулуй. Розвертаємось і їдемо в Рахів. Років 5-6 тому я вже був в найвисокогірнішому місті Україні, тому намагався знайти шлях на гору, з якої відкривався вид на все місто. Але не вийшло. Місто розташоване на берегах Тиси, і в лютому його не назвеш дуже гарним: дороги розбиті і брудні. Але навесні все буде інакше. Пообідавши карпатськими стравами повертаємось в Лазещину.
Лижування описувати не буду, лиш скажу трохи про курорт Буковель. Найзручнішим транспортом є власне або орендоване авто. По-перше, це зручно, адже ви не прив’язуєтесь до таксистів у часі. По-друге, маєте власну камеру схову (раджу брати термос із чаєм та невеличкий обід із собою, бо харчуватись в буковельських кафе дуже дорого). По-третє, в Карпатах всюди є щось цікавеньке, тому у вільний від катання день можна зручно проїхатись куди заманеться. Так-от, на власників автомобілів чекає неприємна несподіванка. Не так давно Буковель, розширюючи свою інфраструктуру, збудував п’ятиповерховий паркінг. Зручно і трохи весело заїзджати на горішні поверхи серпантином, місць завжди вистачає, але… Вийшовши з авто, взувшись і узявши до рук свої лижі ви починаєте відчівати, що дійти до схилу – це малесенький подвиг. Від машини до гори вам слід подолати бетонну підлогу, незручні двері, та на вибір: чекати ліфт, до якого не завжди вдається влізти або йти бетонними вузькими сходами. Для звичайного пішохода – ніяких проблем, але ж тут переважна більшість – лижники… Паркінг, до речі, платний – 20 гривень. Закумарившись такими умовами, вирішили спробувати базуватись біля 14-ого витягу. Тут краще розкажуть світлини. Нам щастило паркуватись на узбіччі, але на тих, хто заїхав на паркінг (знову ж таки, платний) чекав непростий шлях до витягів, адже жодних проходів, бодай тимчасових, обладнано не було… Переважна більшість початківців не має власного спорядження і бере його в прокаті. Цілком слушно, адже купляти лижі, не навчившись на них кататись, нерозумно. Так-от, якщо опинитесь на Буковелі без спорядження, обходьте буковельський прокат далекою дорогою. Там працюють люди, більшість з яких не стоїть на лижах і нічого в них не тямить. Кожен елемент спорядження треба вибирати серед кількох варіантів. Наприклад, найважливіший з них – лижні боти однакового розміру, але різних виробників зовсім по різному сидітимуть на нозі. Тут же, в буковельському прокаті вам всунуть абищо без консультації та права вибору. Тобто розрахунок йде на те, що люди вперше приїхали на гірськолижний курорт і нічого не кумекають у спорядженні. У приватних прокатах в довколишніх населених пунктах обслуговування в сто разів краще, а ціни дещо нижчі. У Лазещині нам дуже сподобалась садиба, також сміливо раджу місцевий прокат, що знаходиться на перехресті (здається він єдиний в селі). Якщо проблеми із парковкою – це дрібниці, то прокат – це вже вибачайте. Буковель косить гроші, розширюється, але не сильно задумується про якісний розвиток. Монополіст.
Повернемось до мандрів. Добряче накатавшись гірськими схилами збираємо речі і рано вранці вирушаємо до Івано-Франківська. Знову ж таки, завдяки туристичним маркам, робимо три зупинку у дорозі:
Біля вокзалу повертаємо автівку, звантажуємо гроші до камери схову і йдемо вештатись гарним містом.
Станіславів спрявляє дуже приємне враження навіть в таку похмуру погоду. Гарне завершення мандрівки. Лижуйте і подорожуйте.
Дуже гарні фото!!!
ВідповістиВидалитиПлівкова камера - це сила!
ВідповістиВидалити