Київ. "Дніпровець ДВРЗ" 8 кілометрів пішки – саме так я вирішив пробити цей виїзд, а точніше сказати вихід. Відстань подолав швидше. ніж пророкував мені Google, тож прийшов на стадіон хвилин за десять до початку, зробив фото-обхід та дочекався свого колегу, який прибув чітко на стартовий свисток судді.

«Дніпровець» знаходиться у відособленому районі ДВРЗ, який вважається глухим і неблагополучним. Тут і справді є свій колорит і відголоски минулого завдяки радянській архітектурі 50-60-х років. Та все ж ця автентичність дещо псується новонабудованими висотками. Тут тихо-затишно, райончик достатньо зелений. Можливо в темну пору з нір вилазять страшні орки-гопники, та сонячного ранку враження виключно позитивне.

До стадіону я мав подвійну цікавість, адже поруч із ним височіє гарненька водонапірна вежа. Вже кілька років я збираю їхні світлини, а про цю красуню і не знав, тому попередня розвідка арени принесла приємну несподіванку, і сумнівів, що треба пробивати «Дніпровець», не лишилось (хоча їх і без того не було). Скоріш за все арену збудовано в 50-60х роках, тоді ж, коли й весь мікрорайон. Поруч з нею, крім вежі, розташовується будинок культури, парк та кінцева зупинка трамваю. Просто таки душа ДВРЗ. Дві трибуни мають максимально просту будову: 7 та 5 рядів дерев’яних лав вздовж поля. Територія «Дніпровця» оточена металевою огорожею та зачиняється на замок, а органічне сміття у вигляді пилу та листя прибирається, тож всюди панує чистота. Знаходитись на стадіоні приємно й затишно. Поле трохи кривеньке та засіяне трьома різними сортами трав, та все ж для гри цілком придатне. Гра команд була відверто нудною, хоча футболісті й старалися час від часу розважати нас та ще дев’ятьох глядачів своєю контрастною грою в атаці: ефектні передачі та прориви чергувались з дитячими помилками на рівному місці. Загалом господарі поля все ж таки спромоглися дотиснути суперника і забили переможний м’яч наприкінці зустрічі. Фішка матчу: арбітрів було всього двоє, але схоже, що це нікого не хвилювало та ні на що не впливало. Ми припустили, що третього арбітра закрили в роздягальні, щоб розділити гонорар на двох :)

Ми із радістю дочекались закінчення матчу - ще б трохи і довелося влягатись дрімати на лавках. Втім нудну гру треба було чимось доповнити, і ми пішли підкорювати 24-поверховий будинок, з якого відкривається гарний вигляд на район та стадіон. Та все виявилось не так просто, адже, піднявшись на верхній поверх, ліфт відмовився нас випускати. Довелося викликати підкріплення в особі ліфтера. Наш рятівник прибув дуже швидко як для суботи і визволив граундхопперів із залізного полону. Ми зробили довгоочікувані знімки та роз’їхались у своїх справах. Fin.