Цього дня в Запоріжжі одночасно проводилось одразу три гри. Я обрав саме цю, бо приваблював стадіон без бігових доріжок. Дана спортивна споруда належить до Запорозького алюмінієвого комбінату,а Олександр Смоляницький – ветеран і меценат запорізького футболу. Ось така розшифровка назви. Трибуни вздовж поля криті і мають 595 пластикових сидінь (мізерна частка з яких вже без спинок; також подекуди сидіння демонтовані чи виламані повністю, тому в ідеалі місткість стадіону могла б бути трохи більшою – приблизно 620 глядачів). Стадіон оточено залізною огорожею, завдяки чому створюється неповторна атмосфера знаходження у клітці. Для того щоб мені зручніше було зробити панорамний знімок, за одними з воріт стоїть трап до не функціонуючого неелектронного табло. Для такої невеличкої арени здалась незвичною наявність непоганих тренерських лав, хоча наразі вони у покинутому стані…
Вектор – клуб із села, що знаходиться біля околиці Запоріжжя. Нинішній лідер чемпіонату.
Токмак – середняк, у якого, судячи із соціальних мереж, починають з’являтись фанати. На жаль, до виїздів вони ще не доросли. У клубу є емблема, що мене естетично приваблює, бо переважна більшість обласних клубів їх не має. Хоч якісь би робили…
Отож, завдяки емблемі симпатії мої були на боці гостей, але з середини до кінця другого тайму вони пропустили чотири голи, і інтрига в матчі вмерла. В другому таймі Вектор забив ще один. У гостей за всю гру лише один гольовий момент.
Я нарахував 40 глядачів, ледве не всі вони – друзі або родичі футболістів.
Підсумок. Вперше відвідав чемпіонат несусідньої до Київської області. Завдяки стадіону було цікавенько.
Немає коментарів:
Дописати коментар