Очікування та передбачення стосовно забігу зазвичай розбиваються об реальність. Успішність подолання таких дистанцій складається з купи чинників. Передбачити вплив кожного із них неможливо, але бути готовим до усього - ключ до успіху. Тренування, одяг, сон, їжа та пиття, взуття, досвід, настрій, погода, покриття траси, розмітка, набір висоти та відстань - усе важливо. Відповідно розписувати все це немає жодного сенсу, бо є лише забіг, який покаже що стане поперек, а що уздовж.
Зазвичай я селюся якомога ближче до старту та прибуваю за день до забігу. Але особливість Синьогори в тому, що проводиться вона в карпатській глухомані коло колишньої президентської резиденції. Туризм сюди лиш починає прокрадатися, тому приватного житла вкрай мало, а однойменний готель вирізняється сумнівними відгуками та низьким рівнем обслуговування. Тож цього разу моєю базою став Івано-Франківськ.
Зі сном у мене все вийшло протилежно до плану: в останню до виїзду ніч у Києві я геть не виспався, у плацкарті спав чудово, у готелі мало і так собі. Підйом о 5:30, трансфер о 6:15 і близько двох годин очікування старту в холі готелю (на вулиці було ще досить зимно - сонце ще не встигло прогріти ранок).
Дистанцій було п'ять: 72 км, 50,5 км, 34,9 км, 24,5 км, 9 км, та ще дитячий забіг на 3 км. Після марафону на Карпатії та загальних 62 кілометрів на триденці в Буковелі я послідовно обрав половинку сотні, яка мала стати моїм першим ультразабігом.ю та і просто найдовшим забігом з усіх.
Погода чудова - чистесеньке небо. Це точно Карпати на межі вересня та жовтня? Хоч о дев'ятій ранку ще було прохолодно, але вдягаюся легко, на перспективу теплого дня.
На мій старт вийшло 83 учасники. Вибігли селом до природи та поперли вгору. Невисока гора Полецька зустріла горганським камінням. Це великі та середні брили з гострими краями та зеленкуватим відтінком. Трапляються бігуни, які впевнено по них літають. Я вже трохи маю досвіду, тому рухаюсь відносно впевнено, але і не достатньо швидко. Загалом у мене від початку увімкнувся режим економії енергії та збереження ніг. Немає сенсу змагатися з іншими, якщо в кінці дистанції ноги відмовляться бігти й доведеться повзти, пропускають мудріших та витраваліших колег (гіркий досвід Карпатії). Я знав про цю стратегію ще до найперших змагань, але ж на ділі не так і просто навчитися стримуватись та забивати на гордість та азарт. Та сзоже, що я нарешті вловив цю хвилю.
Отож невдовзі після того каміння почалося сходження на Ігровець. Набір висоти суттєвий, але не різкий: траверс та серпантин. Ігровець - це вершина, але зрозуміти де вона знаходиться непросто. По суті це широкий хребет без значних перепадів. Краєвиди гарні, адже видимість відмінна. Подолавши якусь частину цієї висоти йду на спуск. Такий же приємний, як і підйом - стежка камінням та між каміння. Згодом воно закінчується і я, перетнувши кілька струмочків, дістаюся до першого КП.
Відступ стосовно бродів. Я вже розповідав про них після Гуцула. Немає сенсу вишукувати камінці для переходу струмка із сухими ногами. По-перше це травматично, адже можна легко послизнутися. По-друге наступний брід все одно буде ширшим і від мокрих ніг нікуди не подінешся. А по-третє, навіть змочені у крижаній воді кросівки все одно скоро висихають від тепла працюючих на повну ніг. Отож для мене брід - то забава. Двічі я взагалі спинявся у найглибшому місці та ляпав водою на гомілки, за що вони були дуже вдячні.
Назад до КП. Позаду 25 км, ноги починають гудіти від втоми. Не кваплюся, адже 5 хвилин на 9-годинному забігові погоди не зроблять, а відпочинок зробить. Поповнив запаси ізотоніка та регідроніка (розчинив по одній шипучій таблетці на флягу), поживився яблучком, помаранчем, помідором, солоним огірочком, салом...мми, смакота. Але усього по шматочку. Також закинув ібупрофену, адже голова наче як хотіла почати мігренити. Забіжу наперед, але відзначу, що це я вперше взяв із собою ізо та регідронік. Сьорбав їх від старту і до 40-ого кілометру, й вони живили моє тіло мінералами та усілякими іншими речовинами, які випалювалися від навантаження.
Відбігши трішечки від КП, потрапляю до симпатичного водоспаду. І через те, що досі щось на собі поправляю, втрачаю пильність та ледве не падаю на мокрому камінні. Мені мало - за десять метрів в тому ж дусі все таки падаю на бік та забиваю руку. Боляче, але згодом згасає та на щастя не заважає працювати палицями. Трейловий, а особливо гірський біг потребує уваги до кожного кроку...
Після того із ще пульсуючою від болю рукою долаю довгий брід через Бистрицю Солотвинську. Це вже не струмок, а добра річка. Течія сильна, тож мід берегами перекинуто поміжну мотузку. Забава! Ще разочок послизаюсь на камінні та пірнаю в гущавину. Хоч попереду ще половина дистанції, але дві третини набору висоти лишилися позаду!
Різноманіття стежок притаманне Карпатам: трохи асфальту в селі, розпанахані лісовозами ґрунтовки (колія, багнюка), лісові дороги, котрими майже не їздять (сухі, кам'янисті), стежки витоптані та стежки прорубані у хащах суто для забігу, вже згадане каміння та броди й усілякі перехідні ділянки між усім оцим.
Повертаюсь асфальтом майже до місця старту - маршрут проходить з іншого боку готелю та знов пірнає до лісу. Звідси й до фінішу - знайома мені ділянка, яку я бігав торік. Оскільки то був мій перший гірський забіг, то я її добре запам'ятав. Тут вже без краєвидів чи бродів. Підйом лісом, і далі довгий спуск дорогою до Манявського водоспаду із наступним КП. М'язи працюють, голова теж, йду впевнено попри те скільки вже подолав. Останнім часом я став забиватися вже на 20-ому кілометрі у Голосіївському лісі, але тут і на тридцятому, і далі до сорокового м'язи працюють, втоми сильної немає і розум ясний. То що, це я раптово перевтілився в ультрабігуна, чи це так працює мотивація, чи погода сприяє, чи ізотонік, чи...? Ключ до відповіді на початку розповіді - усе разом, у невідомий пропорції, але з неабиякою вагою кожного з чинників.
До речі, вперше взяв на забіг щось для шлунку, а саме біле вугілля. І воно стало у нагоді, щоправда не мені. Поділився з хлопчиною, який зупинився обабіч та нарікав на отруєння. Сподіваюсь, що йому допомогло, але мені не відомо чи він фінішував. Загалом спілкування на дистанції та турбота один про одного - це невід'ємна складова таких пригод. Все таки часто не обходиться без ситуацій із серйозними травмами. Наприклад, на коротшій дистанції один з лідерів налетів на гілку та пробив нею гомілку... На Буко трейлі від спеки та браку води траплялися сонячні удари. Ну а судоми, розтягнення, вивихи та подерті коліна - про це годі й згадувати.
Отож 40 кілометрів та другий КП. Тут менше жую, набираю води
вже без допоміжних шипучок та рушаю повз Манявський водоспад на останній довгий
підйом. Починається зі створених природою сходинок різко угору понад водоспад,
продовжується густими кущами та переходить у нудну дорогу, далі ще трохи кущами
і гайда униз ще однією кам'янистою ґрунтовкою до лісу, і вже до кінця дистанції
лісовою стежкою. Я ще маю сили, тож можна вже забути про стратегію та піддатися
спортивному азарту. Жену тією стежкою наче шалений та навіть обганяю інших
бігунів. Зловив точнісенько такий кураж, як і рік тому на цій же ділянці!
Звідки ті сили, це ж 50 км?! Хоча я вже спробував пояснити. На фінішній прямій
багато людей, усі плескають та вітають. Згодом і привітання від близьких у
повідомленнях. Я радію. Я не просто зробив це, я зробив це легко! Ласкаво
просимо до світу ультрабігу. Далі більше.
Грибна юшка, гуцульське пиво, душ, виноград від місцевого чоловіка на Субару та зворотній трансфер до Франика. Кінець.
Листя й гілки обсипаються, та стовбур лиш міцнішає.
Відстань: 50.75 км
Набір висоти: 2890 м
Час: 9:30:17.
Місце: 39/83 (загальне), 33/63 (чоловіки).
