Київ. РВУФК «ХІЛД-Любомир» хоч і базується в Ставищі, але частенько грає домашки в Києві, або деінде. Завдяки цьому мені раніше вдалось відвідати стадіон КПІ. Тепер же ставищанці опинились в ролі господарів на стадіоні свого суперника. Мабуть в своєму місті команду не дуже радують підтримкою, а може взагалі гноблять і ненавидять :) Треба буде перевірити, коли вони знов наважаться зіграти на своєму «Колосі».

Про РВУФК:

"Республіканське вище училище фізичної культури є державним вищим навчальним закладом І рівня акредитації, структурним підрозділом якого є загальноосвітня школа-інтернат спортивного профілю II-III ступенів, що забезпечує завдання загальної середньої освіти.

Училище І рівня акредитації здійснює підготовку фахівців освітнього рівня неповної вищої освіти, освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» з напряму «Фізичне виховання і спорт».

Нині в училищі навчається 570 юнаків і дівчат. Серед них 5 майстрів спорту міжнародного класу, 61 майстер спорту України, 102 кандидати у майстри спорту.

На XXX Олімпійських іграх у Лондоні у складі збірної олімпійської команди України брали участь 30 вихованців нашого училища. Так, Єлизавета Бризгіна (тренер – Володимир Федорець) завоювала бронзову медаль у легкоатлетичній естафеті 4 х100 метрів.

Росту і майстерності вихованців активно сприяє сучасна спортивна база. У розпорядженні юних спортсменів два спеціалізовані зали з фехтування, легкоатлетичний і футбольний манежі, плавальний басейн, 5 футбольних полів, спеціалізований зал спортивної гімнастики, спеціалізований зал боротьби, 5 критих тенісних полів. Обладнанні та капітально відремонтовані два гуртожитки (повністю утримуються за рахунок бюджету), дві їдальні. Матеріально-технічну базу училища доповнює навчальний корпус, медична частина, бібліотека, комп’ютерний клас, пральня, бокси для розміщення автотранспорту та складські приміщення." (с)

Додам також, що футбольна команда РВУФК належить до динамівської структури, тому й виступає у біло-синій формі з відповідним гербом на грудях.

Стадіон має одну трибуну вздовж поля, розділену на три окремих сектори. Частинка одного з них накрита шифером – не добудували. Сидячими місцями слугують дерев’яні лави. Всі вони в пристойному стані, лиш є декілька виламаних дошок. Бетонні перекриття вже дещо втомлені, тож якщо вам не подобатиметься футбол, ви зможете легко знайти каменюку, щоб підбадьорити нею гравців. Всі три інші сторони поля оточують тополі. Це створює затишок та захищає від вітру, якщо тільки він не дме з боку трибуни (звісно ж так було в моєму випадку). На стадіоні встановлено електронне табло, але його справність викликає сумніви, бо коли ж його ще вмикати як не на чемпіонат області? Місцевий люд має паскудний звичай кидати дрібне сміття вниз між бетонних перекриттів трибуни, наслідки чого важко не помітити. Дещо псує враження. А ще на одному з секторів встановлено якусь химерну конструкцію, призначення якої залишилось для мене загадкою. Загалом, якщо арену трошки освіжити та вигрісти з-під трибуни пластикові артефакти, то все буде виглядати цілком пристойно.

Команди виявились рівними за силою, або ж скоріше за слабкістю. Два голи та кілька моментів, нудно. Фішкою поєдинку стала жовта картка гравцю номінальних господарів за крик радості «гооооооол, бл***!!!». 65 глядачів поводили себе максимально пасивно.

З усього написаного можна ,було б зробити висновок, що мені не сподобались. А от і ні, стадіон трохи перевершив мої очікування і погода була гарною (сірі хмари разом із сонцем), хоч я і змерз від безперервного вітру. Нічогенький граундхоппінг мого першого стадіону на лівому березі столиці.