Календар сезону подарував чудову нагоду пробити двійник за Динамо. В суботу мій клуб грав в Одесі, а в середу в Кременчузі. Рюкзак за плечі і вперед!
Двійничок. До Одеси збирався стартувати автостопом, але затримався в місті, тому взяв квиток і приїхав потягом. Вбивання часу в місті нічим особливим не відзначилось. Виїзний настрій з’явився лише коли приєднався до біло-синього маршу. Обійшли весь центр, стрясаючи Одесу динамівськими зарядами та піснями, і набились на сектор наче шпроти в консерву (виїздюків майже на сотню більше ніж місць). Шиза запальна, команда здобуває вольову, але не надто складну перемогу. Після фінального свистку моментально виписуюсь з сектору і біжу на вокзал, де забравши з камери схову свій рюкзак, встигаю на собаку в Білгород-Дністровський. От власне і все варте уваги в цей день. Одеські фанати? Ні, не чув...
Приїхав в Білгород-Дністровський вже ввечері, стемніло. Пішов до фортеці і під нею, на березі лиману і під зоряним небом розклав намет і ліг спати. Вранці оглянув Аккерманську фортецю. Більшої за площею я ще не бачив, місце мальовничне і стратегічно вдале, хоча крім мурів майже нічого й не лишилось. Вцілому, мені, як любителю таких споруд, дуже сподобалось.
Пробігшись містом, пішов на трасу і застопив до Одеси. Варто відмітити якість дороги між Білгородом та Овідіополем - це просто п******! Колія в асфальті така, що краще лісом після зливи за КРАЗом їхати... Взагалі, я не планував повертатись до Хаджибея, але через неочікувані фінансові проблеми мені став потрібен був банкомат. Поповнившись гривнями вирішую взяли квиток на автобус в придністровське місто Бендер, бо сил їхати на край міста і стопити вже не лишилась.
Прибуваю на місце призначення і в пошуках ночівлі йду на залізничний вокзал (раптом є кімнати відпочинку), який виявляється недіючим. Проте всередині знаходжу охоронця і черговий пункт міліції з одним ментом на нічній зміні, тож вписуюсь заночувати там, адже мені крім даху та захищеності нічого не треба (каремат і спальний мішок рулять). Міліціонер виявляється молодим хлопцем, який свої же колег називає мусорами, а ПМР - Прокуроро-Мусорською Республікою. Розказав трохи про республіку, в якій робити нічого, життя нудне і бідне. Ще виявилось, що знаходячись в Одесі його здивувало таке явище як підземний перехід. В Придністров’ї їх немає!
Добре виспавшись прямую на берег Дністра, де милуюсь світанком і туманом над водою.
Місто Бендери й справді бідне, Немає ніяких брендових магазинів (а хто їх відкриватиме в невизнаній республіці?). Проте радує око, що всюди прибрано й чистенько. Назви вулиць - жорстко комуняцькі. Після набережної оглядаю фортецю, яка власне й була головною метою візиту сюди. Значно менша за Аккерман, але теж непогана. Завершуються роботи з оновлення стін і прилеглої території.
(лише одна світлина, бо в мене закінчилась плівка)
Врешті решт їду з Бендер в Тирасполь тролейбусом, звідти виходжу на трасу і стоплю до Дубоссарів. Під ними надовго зависаю (слабкий трафік в сторону кордону). Зупинились мені вже коли оптимізм майже зовсім мене полишив і я починав думати, що капець золотому сезону. Якість дороги в український бік не радує. А на нашій стороні – ще гірше! Всюди глибокі вибоїни, на яких в буквальному сенсі можна колесо вирвати... Доїхав до повороту на Котовськ, і тут мені усміхнулась вдача: «Славута» до Олександрії з цікавим водієм! Чоловік заробляє встановленням обладнання для догляду за худобою. Цього разу він вертався з ферми, де встановлював сучасно доїльну систему. Нарозказував стільки, що як комусь потрібна консультація з цього питання, то можете звертатись до мене :)
В Олександрію прибуваю близько дев'ятої вечору, до стартового свистку матчу в Кременчузі трохи менше доби. А ще 7 годин тому, я хвилювався, що не встигну на нього! На місцевому вокзалі немає кімнати відпочинку, тому найближчим потягом перебираюсь в Кременчук, де з цим вже немає проблем: 50 гривень і я солодко сплю в ліжечку. В матчдей обійшов місто, нічого особливого, хоча різниця з депресивною Олександрією однозначно відчувається. Зустрічаю місцевих фанів, які показують мені студентську столову. Ситно попоїв і перепив компоту, від якого аж трохи зле стало (коштує одну гривню, звісно ж я замовляв його тричі... ). Прибуваю до стадіону, радує кількість динаміків: на секторі нарахував 115. Але не радує ціна: 60 гривень. Після того, як близько двадцяти киян зайшло за квитками (і я в тому числі, туди його розтуди), всіх інших пускають просто так. Трибуна нам дісталась особлива, з пляжного футболу: збірна металева конструкція з дерев'яними стоячими терасами. Стрибками перевіряємо міцність - нормально, мабуть не розвалиться. Динамо другим складом здобуває перемогу. Вертаюсь до рідного Києва «спринтером». Кінець двійничку.
