Трейл Святого Миколая - 2022

Трейл Святого Миколая - 2022 (24 км)

До цього забігу я підходив у значно кращій формі, ніж до Житомирських Вертикалей. Коліна вже не турбували, тож я мав можливість постійно бігати в лісі: щоразу не менше десяти кілометрів, у зимових умовах та із гарним темпом. Також приділяв увагу диханню крізь баф.

Трейл Святого Миколая мав відбутися в Брюховицькому лісі біля Львова. Два кола по 12 км. Набір висоти та загалом сама місцевість дуже подібні до лісу Голосіївського.

За тиждень до події сталася зі мною пригода, через яку я міг і не поїхати до міста Лева. У неділю я дістався Голосіївського лісу на головне тренування з метою набігати кілометрів 20 і набрати метрів 600-700 по снігу. Але втрутилась плюсова погода, та той факт, що я взув не ті кросівки. В підсумку діставшись досить віддаленої точки свого маршруту, я наскрізь промочив ноги, тому мусив терміново повертатися до машини сушитися та грітися. Біжучи назад із німіючими від холоду ніжками, я сварив себе, подумки готуючись до того, що замість потягу до Львова лежатиму застуджений під ковдрою. Але прориваючись крізь туманний ліс на додатковому адреналіні (адже в певний момент я ще й не був певен стосовно свого місцезнаходження) я все таки розігрів ноги, тому коли дістався пересувного пункту незламності, вони вже не були критично холодними. Отож я таки не застудився, і не зірвав сам собі подорож.

Забіг припадав на наступну після того неділю 19 грудня. Але у п’ятницю кацапи обстріляли нашу енергетичну інфраструктуру. Мої побутові проблеми – це звісно дрібниці поряд з усіма негараздами України, але все ж я не почувався надто радісним, коли о першій ночі майже весь мій біговий одяг застряг у пральній машинці, і лише о пів на сьому ранку прання поновилося. За допомогою інженерної конструкції з сушарки та обігрівача я таки зумів підготувати необхідний комплект. Але мій сон було зірвано, що в купі з іншими ранковими клопотами та непередбачуваними обставинами не дало мені можливості ще і як слід поїсти ані до відправлення потяга, ані вже у дорозі. Отож у субота я лише пізно повечеряв у Львові. Звісно ж це був подвійний удар у моє слабке місце – мігрень. На досвіді боротьби з нею я докладав моральних зусиль, аби триматися, але як не крути, настрій був паскудний. Та я дістався до перевіреного раніше капсульного хостелу, гарні умови в якому дозволили мені як слід відпочити, та попри всі ті негаразди опинитися в неділю на старті забігу в доброму гуморі та гарній формі.

До пакету учасника входила баночка «Зеника». Цікавий збіг, адже з франківського півмарафону я привіз такий же пивний сувенір. Бігове пиво року!

Організатори не надто подбали про комфорт не місцевих учасників без машин, і умови для переодягання та очікування старту були поганенькими. Також неприємно здивувало перенесення старту на годину пізніше і той факт, що дізнався я про це випадково зі сторінки у соцмережі, якою не користуюся. Це мало значення, адже між стартом об 11:00 за межею міста, куди складно викликати таксі, та відправленням Інтерсіті о 15:30 лишалось не так і багато часу. Також перед стартом було оголошено, що всю трасу було навмисно пройдено квадроциклом для «розчищення». Намір може й добрий, але на практиці це означано наявність незручної для бігу і тому дещо травматичної колії, а також певний удар по романтиці зимового лісу. Сніг не є чимось страшним, і ніжки учасників легко би розтоптати стежку більш природнім способом. Хоч стартовий внесок і був досить скромним, але це ті речі, які від грошей не залежать. Припускаю, що організаторам просто бракує досвіду. З позитивного – це згадана баночка рідкого хлібу, ретельна розмітка траси, гарна медаль та сам Брюховицький ліс.

Перед самим початком я вловив спогади зі свого найпершого забігу, який відбувся у січні 2022 року: схожий зимовий ліс, така ж невелика кількість учасників, теж траса на 12 км з варіантом пробігти її двічі. Того разу я не наважився на два кола, але тепер був готовий до довгої.

Погода: -6°C, похмуро.

Стартували всі одночасно, але натовп учасників скоро розтягнувся, і я біг у помірному темпі, розподіляючи сили на всю дистанцію. Покриття не було надто слизьким, але сніг був то густим, то твердим і не рівним, то доводилось бігти вищезгаданою колією. Кожен крок потребував додаткової уваги! Підйоми не були різкими, деякі за бажання можна було би навіть бігти. Але я на них сильно не викладався. Натомість успішно впровадив нововведення: пролітати спуски якнайшвидше. Кросівки, впевненість та рівновага вже дозволяли таке робити. Отож у кінці першого та на початку другого кіл я час від часу пропускав уперед одну коліжанку на підйомах, але потім лишав її позаду за рахунок таких ледве не гірськолижних спусків. Забава! На відміну від Вертикалей, цього разу я таки розумно розподілив сили і після першого кола відчував впевнений заряд на друге.

Рано чи пізно холодне повітря таки мало вплинути на моє дихання, попри те, що я уважно дихав виключно носом та через баф. Сталося це радше пізно, десь на двадцятому кілометрі. З одного боку було прикро втрачати кілька позицій, відчуваючи, що ноги ще здатні нести швидко, та з іншого це не вилилось у такі ж люті страждання, як на берегах річки Тетерів. Наперед я планував витримати темп у діапазоні 6:00-6:30. Вийшло 6:10, отже я таки молодець! Увірватись у верхню половину не вдалося, але враховуючи всі обставини, я все одно більш ніж задоволений своїм забігом. Наразі беру курс на витривалість та помірне, але впевнене проходження великих відстаней.

Відстань: 23.3 км;

Набір висоти: 691 м;

Час: 2:27:47;

Темп: 6:10 хв/км

Місце: 24/38 (загальне), 19/29 (чоловіки), 9/14 (30-39)

Житомирські Вертикалі - 2022

                     Житомирські Вертикалі - 2022 (26 км)

Житомирські Вертикалі – відомий трейловий забіг, що проводиться на крутих берегах річки Тетерів у Житомирі. Про його проведення було оголошено майже одразу після Синьогори, і звісно ж я одразу на нього зареєструвався. На жаль, моя підготовка до забігу постраждала через перенавантаження колін внаслідок надмірно насиченого кінця жовтня. Я випробовував свої максимальні можливості і можна сказати догрався. Хоч і без травм, але все ж коліна потребували відпочинку, тому перед Житомиром я лише раз пробіг середню відстань у 14 км, решта ж забігів була в обережному режимі на відстані до десяти кілометрів. Також взяв паузу у вправах для зміцнення ніг. Менше з тим, відчував, що за рахунок попередньої підготовки та накопичених сил з Вертикалями я мав упоратись.

Житомир хоч і недалеко від Києва, але рано вставати, їхати зимовими автошляхами та втомлюватися ніжки натисканням педалей я звісно ж не бажав, хоча більшість столичних учасників робила саме так. Отож я прибув до Житомира заздалегідь та заселився до затишного готельчику. Київ досі відчував на собі наслідки попереднього обстрілу енергетичної інфраструктури, тому на додачу до відпочинку перед забігом я отримав можливість зарядити пристрої, вийти в інтернет та прийняти добрий гарячий душ.

Велика частина маршруту Житомирських Вертикалей уже була мені знайомою, адже у січні 2021 року я бігав тут самостійно суто з допитливості та заради розвідки на майбутнє. Погода тоді була схожою – мокрий сніг та багно. Взуття я тоді мав невідповідне – Inov-8 Terrafly із дуже слабкою для таких обставин підошвою, тому і ковзав, і падав, і ледве виповзав на круті пагорби, вимазуючи себе житомирською землею. Те знайомство з тетерівськими схилами було не лише веселим, а й корисним – я знав до чого готуватись, тому не сумніваючись взув свої максимально агресивні Hoka Mafate Evo 2. Решта одягу особливого значення не мала, лишень зазначу, що підібрав його вдало й мені жодного разу не було ані холодно, ані надто парко.

Погода: 0°C, похмуро.

Забіг розпочався досить незвично – від старту одразу на підйом до парку довгими сходами, звідти на високий пішохідний міст, і тоді вже на стежки. Перша частина шляху була найбільш технічною: численні спуски та підйоми на всі смаки – пологі, різкі, крізь кущі, по дошках, снігу, багну. Використовую всі свої вміння аби це долати: витягую себе нагору, хапаючись за дерева та коріння, збігаю вниз, ретельно прораховуючи кожен крок. Кросівки дають просто неймовірне зчеплення! Далі маршрут переходить у більш помірні спуски та підйоми, але набір висоти продовжує невпинно наростати. Правобережна частина завершується переходом річки по кам’яних брилах під греблею. Ділянка складна та небезпечна, але й тут відчуття рівноваги разом із чудовими кросівками дозволяє впевнено повернутися на лівий берег. До кінця першого кола частина шляху проходить сухішими пагорбами, слизьким залізним мостиком та вузькими вуличками приватного сектору. Пролітаю рамку першого кола, і 13 км позаду. Відчуваю, що виклався уже відсотків на 60% і друге коло простим не буде. На той момент я вже біг сам по собі, тому всі підбадьорюючі вигуки глядачів привласнив собі та збадьорився.

До речі, відзначу цікаву особливість забігу. Через надзвичайну закрученість маршруту на ньому чимало місць, в яких бігуни можуть добряче зрізати собі шлях. Для уникнення цього залучаються додаткові волонтери. Вони видають маленьку дерев’яну фішку, яку потрібно донести та віддати наступним на пункті фіксації часу. Без цього результат не буде зараховано. Таких фішкових ділянок було три, тобто я взяв та віддав загалом шість фішок. Крім волонтерів, які усіляко підбадьорюють на шляху, такі додаткові зустрічі теж допомагають тримати себе в тонусі на дистанції.

Друге коло після майже трьох сотень бігунів (85 на моїй дистанції та майже двісті тих, хто обрав одне коло) стало складнішим за перше, адже сухі чи засніжені ділянки перетворилися на багно, а багнючні перетворились на неабияке місиво. Підйоми та спуски звісно також стали складнішими. Але це лише підбурювало азарт, адже крім того, що я таке люблю, то ще й вмію це долати! Водночас моя втома давалась взнаки, і на підйомах мені ставало важче, і я відчутно сповільнився. Гадаю, що через азарт першого кола я рухався надто швидко і не зберіг достатньо сил на більш в’язке друге. Цього разу вже не пробігав повз пункти харчування: на першому випив трохи води та з’їв кекс, на другому меню було різноманітнішим, тому поласував ковбаскою, солоним сиром-косичкою, маринованим огірочком та долькою помаранчу. Це був 19-20 кілометр. Перекус мене трохи підтримав. Але, на жаль, на додачу до втоми в мене почала наростати задишка. Можна сказати, що це моя вада, або навіть патологія – якщо надихаюсь холодного повітря, або різко вип’ю багато холодної рідини, то в шлунку виникає нестерпне стискаюче відчуття, наче перед гикавкою, і при цьому я більше не можу дихати на повні груди. На жаль, до цього забігу я гадав, що це спричиняється лише питтям, але виявилось, що й диханням холодним повітрям. В принципі, приділяючи увагу диханню носом та прикриваючи обличчя бафом, я міг би це контролювати та уникнути проблеми. Та ці висновки я зробив вже після забігу. А цього разу я біг у не надто зосередженому стані, піддаючись азарту маршруту, за що й поплатився. Отож не маючи можливості повноцінно дихати, я вже не міг живити себе достатньої кількістю повітря для роботи організму з необхідною потужністю, тому на останній ділянці все частіше доводилось переходити на ходьбу, втрачаючи час та пропускаючи вперед бігунів, які весь час до цього тримались десь позаду. Годі й казати, як це тоді било по мені морально. Але я боровся із занепадом духу й мені вдалося себе пересилити та останні кількасот метрів перед фінішем пролетіти соколом. Хто знає, можливо цей досвід боротьби із самим собою допоможе мені на майбутній ультрадистанції.

Озираючись на всю пригоду загалом, я згадую її виключно позитивно, адже помилки виправляються, погані емоції витираються з пам’яті, а от спогади про найкраще, що трапилось зі мною в листопаді, залишаться назавжди. Врешті решт, неможливістю показати свій кращий час на Вертикалях, лише додатково мотивуватиме мене наступного разу. У неділю я вже палко бажав повернутися та пробігти це знову! Але спершу відновлення сил та тіла та початок підготовки до наступного трейлового забігу.

Відстань: 26.5 км;

Набір висоти: 755 м;

Час: 3:28:15;

Темп: 7:50 хв/км

Місце: 56/85 (загальне), 53/77 (чоловіки)